Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вогнегривий коник 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнегривий коник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнегривий коник" автора Василь Олександрович Сухомлинський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 36
Перейти на сторінку:
— рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.

— Ти став мужній, Миколо, — сказав йому вчитель.

Доброго Вам здоров’я, дідусю!

Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно.

Щодня приходить дід Іван до школи по воду.

— У шкільному колодязі дуже смачна вода, — каже він сусідам.

Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти.

— Дідусю, давайте допоможемо вам витягти води, — кажуть вони.

Дідусь усміхається, не встигне й відпочити біля колодязя, як відро вже повне.

— Доброго вам здоров’я, дідусю! — щебечуть діти.

Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.

Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? На шкільній садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. Як хочеться йому почути гарячі слова:

— Доброго вам здоров’я, дідусю!

Як їжачок піч змурував

У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:

— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч.

Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.

Будеш із гнізда випадати?

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят. Одно з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?

— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.

Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.

Прилетіла мати до малого.

— Як же тебе врятувати, неслухняний сину? Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір’я та держись міцно.

Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:

— Будеш із гнізда випадати?

— Не буду, — сказало, плачучи пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.

Чванькувата буква

Була собі на світі Мудра Людина. Вона придумала букви. Вирізала їх із березової кори, склала в козубець і думає: «Ось піду завтра до людей і навчу їх читати й писати».

Минула ніч. Зібралася Мудра Людина йти до людей. «Треба, — думає, — розташувати букви в такому порядку, щоб людям легше було вчитися читати». Розкладає букви: а, б, в… Думає, як знайти такий порядок, щоб кожна буква підказувала, яка сусідка іде за нею.

Усі букви лежать смирно, чекають на свою чергу. Одне тільки «я» витерпіть не може. Все лізе в руки Мудрій Людині й нагадує про себе: а я куди?

Розгнівалась Мудра Людина й каже:

— Ну, з тобою лиха не оберешся. Сиди й жди своєї черги.

Та букві «я» нетерпеливиться:

— А чого мене забуваєш?

Подумала Мудра Людина та й каже: — «Я» буде на останньому місці.

Біда заставляє вчитись

Сьогодні Оленка встала дуже рано, до схід сонця. І бабуся встала рано, виряджає Оленку до школи. Мами немає вдома, вона працює на фермі в нічну зміну, ще не повернулася з роботи.

Поспішає Оленка. Коли це на спідничці відірвався гапличок, і спідничка спала.

— Ой, бабусю, пришийте гапличок, — просить Оленка. Стала шукати бабуся окуляри. Якось необережно їх посунула, вони впали й розбились.

Підняла бабуся з підлоги порожню оправу, похитала головою.

— Без окулярів не пришию… — промовила тихо бабуся. — Не бачу…

Оленка заплакала. Вона пригадала, як бабуся казала їй: «Вчись, Оленко, шити». А Оленка не хотіла вчитись. Тепер вона просить:

— Бабусю, навчіть мене шити…

— Сідай, учись, — каже бабуся. — Ось голка, ось нитка.

Поки Оленка втягала нитку в вушко голки, бабуся сиділа мовчки. А як втягла дівчинка нитку, бабуся сказала:

— Біда заставляє вчитись…

Кущ вовчих ягід

Помарніли без листя дерева, поблякла трава. Голому прозорому лісові зимно, холодно. Наскрізь продуває вітер. Не чути веселого гомону дітвори. Ні по що в ліс ходити: немає ні білих грибів, ні чорного терну, ні кисленької шипшини.

Стоїть на узліссі Кущ вовчих ягід. Гострі зелені листки — мов бляшані, а на гілках рясніють червоні грона. Милується сам собою Кущ: «Он який я гарний!»

Замело поля і дерева снігом. А на тому Кущі грона аж горять. Не сідають на нього ні дятел, ні дрізд, ні сорока.

— Пташки, чого ви не куштуєте моїх ягід? — питається Кущ вовчих ягід.

— Бо вони отруйні, — відповідають пташки.

— Чого ж вони такі красиві?

— Отруйне часто буває красиве.

Щоб кіт мишку не впіймав

Маленькій Олі мама читала книжечку. В книжечці розповідалося про дивні речі.

Була собі на світі мишка-норушка. Вилізла вона з нірки погуляти. А за нею погнався кіт вусатий. Мишка злякалась — та в нірку. Тремтить мишка в нірці, від страху дрижить, а кіт біля нори сидить.

На цьому й кінчилась казка.

Оля й питається мами:

— А що далі було? Не впіймав кіт мишки?

— Хтозна, — каже мама. — Кіт біля нори сидить, а мишка в норі.

Ніч. Усі полягали спати. Книжечку про кота й мишку мама на столі поклала. Не спиться Олі. «Це ж мишка в книжечці, — думає вона. — Вискочить із книжечки, побіжить, а кіт вусатий її й упіймає».

Встала Оля тихенько, взяла книжечку про мишку та й заховала її в шафу. Щоб кіт не впіймав.

Поле і Луки

З давніх-давен живуть поруч Поле і Луки. З ранньої весни до пізньої осені на поле приходить людина. Оре землю, сіє, вибавляє бур’яни, збирає врожай, знов оре… Вона радіє, коли на Полі вродить колосиста пшениця.

А на Луках трава росте. Весною цвітуть квіти, літають бджоли. Пасуться корови й вівці. Зеленіють Луки з весни до осені.

Якось Поле й питається Лук:

— Скажіть, будь ласка, чого це так — ніхто вас не оре й не засіває, а зеленієте від весни до осені?

Луки й кажуть:

— Нас напуває весняна вода. Вона дає нам силу.

Поле каже:

— А я зеленію, бо засіває мене праця людська.

Хто ж муруватиме печі?

Настала осінь. Треба топити, холодно в хаті. Тарасикова мати розтопила в печі, але дрова не горіли.

— Піч треба полагодити, — каже мати. — До діда Трохима піду.

Дід Трохим був єдиний у селі чоловік, що умів мурувати й лагодити печі.

Тарасик із повагою й острахом

1 ... 10 11 12 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнегривий коник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнегривий коник"