Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

D.S. Через дві години по столовій ложці.

Коли постачальникові двору його королівської величності доповіли, що його чекає в кабінеті міністр торгівлі, він просяяв від задоволення: «Напевне, знову щось спало на думку королеві».

А замовлення йому було дуже потрібне, тому що батьки й дядечки пішли на війну, і подарунків дітям ніхто не купував.

— Пан фабрикант, замовлення термінове. Лялька має бути готова до завтрашнього дня.

— Ви ставите мене в дуже скрутне становище. Майже всі робітники мобілізовані, на фабриці залишилися тільки жінки та хворі. Крім того, я завалений роботою: батьки, вирушаючи на війну, купують своїм дітям іграшки, щоб вони не плакали, не сумували й добре поводилися.

Фабрикант брехав і оком не змигнув. В армію його робітників не брали: вони були худі, як скелети. Адже він платив їм дуже мало. Про замовлення він теж вигадав. Просто набивав собі ціну.

А коли дізнався, що лялька має бути схожою на короля, у нього навіть очі заблищали.

— Розумієте, — затинаючись, пояснював міністр, — у нинішній військовий час королеві часто потрібно показуватися на людях, роз’їжджати в кареті містом, аби ніхто не подумав, ніби він боїться й сидить узаперті в палаці. Ось ми й вирішили: навіщо мордувати дитину й возити її безперервно містом? Може піти дощик, і він застудиться, або ще якась біда станеться. А зараз, ви самі розумієте, треба особливо берегти короля.

Але хитрого фабриканта було не легко обдурити. Він одразу зметикував, що тут криється якась таємниця.

— Значить, до завтрашнього дня?

— До дев’ятої ранку.

Фабрикант узяв олівець і зробив вигляд, ніби підраховує, у скільки обійдеться йому лялька-король. З будь-якого фарфору її не зробиш, потрібен найвищий ґатунок. Невідомо, чи знайдеться його стільки на фабриці. Так, це коштуватиме дуже дорого. І робітникам доведеться заплатити більше, щоб тримали язик за зубами. А тут, як на зло, зіпсувалася машина. Треба за ремонт заплатити. Ну й інші замовлення доведеться відкласти. Він рахував дуже довго.

— Пане міністре, коли б не війна… Як патріот, я розумію, що в держави зараз величезні витрати на армію й гармати… так от, коли б не війна, я запросив би удвічі більше. Але, зважаючи на інтереси держави, так і бути, зроблю дешевше, зі збитками для себе, проте це ціна остаточна, і я ні копійкою не поступлюся.

І він назвав таку суму, що міністр ахнув:

— Та це ж грабунок!

— Пане міністре, ви ображаєте в моїй особі національну промисловість.

Міністр не зважився на свій страх і ризик витратити стільки грошей і зателефонував канцлерові. Боячись, щоб їхню розмову не підслухали, він замість «лялька» сказав «гармата».

— Пане канцлере, гармата обійдеться дуже дорого.

Канцлер одразу зрозумів, про що йдеться.

— Не торгуйтеся, — сказав він, — лише веліть йому, щоб, коли потягнеш ляльку за мотузочок, вона віддавала честь.

«Що за чудасія — гармата, що віддає честь?» — здивувалася телефоністка.

— Тоді я відмовляюся робити ляльку, — вперся фабрикант. — Це не моя справа. Звертайтеся до королівського механіка або годинникаря. Я чесний фабрикант, а не шарлатан. Розплющувати й заплющувати очі — будь ласка, це можна, але віддавати честь лялька не буде. Це моє останнє слово. І ні копійки менше не візьму.

Весь змоклий, втомлений, голодний, приїхав міністр торгівлі додому. Змоклий, втомлений, голодний, повернувся й обер-поліцмейстер.

«У результаті ретельного розслідування встановлені обставини викрадення короля. Події розвивалися таким чином. На голову сплячому королеві накинули мішок, витягнули через вікно в парк і віднесли в малинник. Там його величність знепритомнів. Щоб привести його до тями, йому дали малини й вишень. На землі знайдено шість вишневих кісточок. Коли його милість короля Матіуша перетягували через огорожу, він чинив опір: на корі дерева виявлені сліди блакитної королівської крові. Щоб заплутати переслідувачів, його посадили верхи на корову. Сліди коров’ячих копит ведуть до лісу, гам же знайдено мішок. На галявині сліди обриваються. Ясно, що короля десь заховали, а де — невідомо. Розслідування припинено за браком часу. Допитати населення не було можливості, оскільки наказано тримати розслідування в таємниці. Треба встановити стеження за гувернером. Він поводиться підозріло: запитує, чи можна відвідати Матіуша. Додаю речові докази: вишневі кісточки й мішок».

Канцлер дбайливо поклав мішок і кісточки у скриню, замкнув її на величезний висячий замок, запечатав червоним сургучем, а вгорі написав латиною: corpus delicti.

Так уже повелося у світі: якщо хтось чогось не знає або не хоче, щоб дізналися інші, він пише латиною.

Наступного дня військовий міністр з’явився в палац із прощальним візитом, а лялька король сидить на троні — і ні гу-гу, лише честь віддає. Оголошення на всіх перехрестях сповіщали:

Населення столиці може спокійно працювати його величність король Матіуш щодня прогулюватиметься містом у відкритому автомобілі.

VIII

Матіуш прибув на фронт саме тоді, коли роздавали трофейне майно.

— А це що за вояки? — здивувався головний інтендант.

— Такі ж солдати, як усі, тільки зростом нижчі, — не розгубився Фелек.

Вони з Матіушем вибрали собі по парі чобіт, по револьверу, по рушниці і речовому мішку. Фелеку навіть образливо стало: марно отримав прочухан через ремінь і складаний ніж! Та хіба можна заздалегідь передбачити, які несподіванки чекають на тебе на війні!

Недаремно їхнього головнокомандувача називали недотепою і йолопом. Натомість, щоб, захопивши трофеї, відступити й окопатися, він рушив у тил ворога, зайняв, невідомо навіщо, п’ять чи шість міст і лише тоді наказав рити окопи. Та було вже пізно, на допомогу відступаючому ворогові поспішали союзники.

Солдати нічого не знали. Це була військова таємниця. На війні накажуть іти туди-то, робити те-то і те-то — отож, іди, роби і не розмірковуй.

Вороже місто дуже сподобалося Матіушу. На нічліг солдати розташувалися у великих теплих кімнатах. Спати на підлозі зручніше, ніж у селянських хатинах або просто неба.

Матіуш із нетерпінням чекав першої битви. Багато чого побачив і дізнався він звідтоді, як утік із палацу, але в битві ще не брав участі. Шкода, що їхній полк запізнився! Наступного дня вони покинули окуповане місто й рушили далі.

Раптом наказ:

— Стій! Окопуйся!

Що таке сучасна