Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга друга"

— А як стати знаменитим? — поцікавився Верть.

— О, це досить легко! — з ентузіазмом відгукнувся я. — Треба лише вчинити щось таке, що ще нікому не спало на думку до тебе… Або щось старе у новий спосіб…

— Наприклад? — зацікавився Потішник.

— Літаючий корабель, — пробурмотів Фредріксон із загадковим блиском в очах.

— Не думаю, що слава — така вже й добра штука! — зауважив Потішник. — Хіба, може, на початках… А потім до неї звикаєш, і вона лише наводить нудьгу. Все одно, що кружляти на каруселі…

— А це що таке? — запитав я.

— Механізм, — запалився одразу Фредріксон. — Його приводить у рух зубчасте колесо… Ось так, — і він витягнув олівець та папір.

Цей феномен — безтямне замилування Фредріксона машинами та механізмами — ніколи не переставав мене дивувати. Його наче хтось заворожував. А мені всіляка машинерія нудна. Що стосувалося, скажімо, водяного колеса, все було гарно й зрозуміло, а от звичайний замок-блискавка вже викликав у мене недовіру. Потішник колись мав знайомого з замком-блискавкою на штанах, — одного разу той замок заклинило, та так ніколи й не розклинило. Жахлива історія!

Власне у ту мить, коли я мав намір поділися з рештою своїми роздумами про замки-блискавки, почувся дуже дивний звук. Він нагадував віддалене глухе бряжчання металевої труби. Без сумніву, грізне…

Фредріксон визирнув з-під дашка і мовив одне-єдине зловісне слово:

— Гризлики!

Тут необхідно дати деякі пояснення (розумний читач і сам збагне, що й до чого, та все ж…). Доки ми відпочивали у затінку дашка, «Мурська Сиринада» увійшла в дельту ріки, населену гризликами. Гризлики — дуже товариські істоти, які ненавидять самотність. Вони вигризають зубами тунелі під руслом ріки і засновують там свої колонії. Замість лап у них присоски, які залишають по собі липкі сліди, тому їх інколи ще називають липконіжками або ніжколипками. Здебільшого вони дуже привітні, але нещадно гризуть усе, що потрапляє їм на очі, особливо, якщо це річ нова і ще не бачена. Ну ніяк не можуть стриматися. А ще мають дуже неприємну рису: можуть залюбки відгризти комусь носа, якщо він видався їм надто великим.

Тому легко зрозуміти наше занепокоєння тим, як складатиметься подальша ситуація.

— Не вилазь із бляшанки! — гукнув Фредріксон племінникові.

«Мурська Сиринада» завмерла на плесі, де аж кишіло гризликами. Вони пильно розглядали нас своїми круглими блакитними очками, грізно ворушачи вусами і збиваючи лапами воду.

— Пропустіть нас, будь ласка, — попросив Фредріксон.

Однак гризлики ще тісніше скупчилися навколо корабля, а декотрі почали спинатися вгору бортами, чіпляючись лапами-присосками. Коли рийка першого з них виринула над поруччям, з рубки вийшла тітка пані Гемулевої.

— Що відбувається? — закричала вона. — Що це за типи? Я категорично забороняю їм тут з’являтися і заважати виховному процесові!

— Не лякайте їх! Вони розгніваються! — застеріг її Фредріксон.

— Я вже розгнівалася! — гаркнула тітка. — Геть! Забирайтеся геть! Щоб я й духу вашого тут не чула! — і вона лупнула найближчого гризлика парасолькою по голові.

Усі гризлики як один повернулися до пані Гемулевої, не виникало жодного сумніву, що їхні погляди стосувалися винятково її носа. Надивившись на нього досхочу, вони знову завили приглушеними, з металевими нотками голосами. А тоді — усе відбулося блискавично!

Тисячі гризликів посунули на палубу. Ми бачили, як пані Гемулева упала, втративши рівновагу і шалено розмахуючи парасолею, а живий килим гризликів підняв її собі на спини. Вона несамовито верещала, коли юрмисько гризликів перекинуло її за борт і понесло у невідомому напрямку.

Запала тиша, «Мурська Сиринада» мирно похитувалася на воді, ніби нічого й не трапилося.

— То що? — озвався Потішник. — Не рятуватимеш її?

Моє лицарство підштовхувало мене негайно кинутися на порятунок тітки пані Гемулевої, а підступні природні інстинкти нашіптували цього не робити. Я щось пробурмотів собі під ніс, мовляв, уже надто пізно. Та так воно й було насправді.

— Ага, — якось невиразно буркнув Фредріксон.

— Пропала, — констатував Потішник.

— Сумна історія, — додав я.

— Перепрошую! Чи є в тому моя вина? — щиро захвилювався Верть. — То ж я так прагнув, аби хтось змилосердився над нами і зжер її… Напевно, це дуже погано, що нам анітрохи її не шкода.

Ніхто на це не відповів.

А як би ти вчинив у такій прикрій ситуації, любий читачу?

Я вже раз порятував тітку… Якщо вибирати, то Мара набагато гірша за гризликів, які за своєю природою все ж істоти дуже добродушні… Може, все, що трапилося, обмежиться для тітки пані Гемулевої лише певною переміною життєвих обставин? Можливо, їй пасуватиме трохи коротший ніс? Як гадаєш, читачу?

Як би там не було, сонце яскраво світило, ми відшкрябували палубу, яка стала клейкою після нашестя гризликів, а потім випили не один баняк доброї чорної міцної кави. «Мурська Сиринада» спроквола пливла поміж сотень дрібних острівців.

— Їм не видно ні кінця ні краю, — мовив я. — Куди ми, зрештою, пливемо?

— Кудись… Або й нікуди… — відізвався Потішник, набиваючи свою люльку. — А що? Хіба нам зле?

Я не мав підстав заперечувати, що нам зовсім незле, але душа моя прагнула пригод! Я жадав змін! Хай би сталося хоч що-небудь! (За винятком, ясна річ, появи гемулів!)

Мене не покидало жахливе відчуття, що всі великі пригоди безупинно відбуваються десь, де мене нема. Знамениті, яскраві, неповторні пригоди! Я квапився, страшенно квапився! Стояв на носі корабля і нетерпляче вглядався у своє майбуття, підсумовуючи уже набутий досвід. Складався він на той момент із семи пунктів:

1. Усім батькам мумі-тролів слід заздалегідь подбати про сприятливі астрологічні передумови народження свого чада та про його романтичну появу на світі! (Позитивний приклад: моє обдарування. Негативний приклад: господарська торба).

2. Ті, хто не точать ляси, не люблять слухати розповіді про гемулів! (Позитивний приклад: Фредріксон. Негативний приклад: їжачиха).

3. Ніколи наперед не відомо, що може потрапити у невід. (Позитивний приклад: скринька з барометром).

4. Ніколи не використовуй залишки фарби, лиш би використати. (Негативний приклад: бляшанка Вертя).

5. Небезпечний не конче той, хто великих розмірів. (Позитивний приклад: дронт Едвард).

6. Навіть малюк може бути надзвичайно хоробрим. (Позитивний приклад: я).

7. Добре подумай, перш ніж рятувати когось у темряві! (Негативний приклад: тітка пані Гемулевої).

Доки я отак розмірковував над глобальними істинами, наш корабель проминув останній острівець, а моє серце раптом підскочило до горла та там і застрягло. Я заволав на повні груди:

— Фредріксоне! Попереду море!

Нарешті хоч щось сталося! Просто переді мною простягалося сповнене таємниць іскристе синє море.

— Воно надто велике, як на мене, — сказав Верть і заповз