Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Історія України-Руси. До року 1340 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

311
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія України-Руси. До року 1340" автора Михайло Сергійович Грушевський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 226
Перейти на сторінку:
Судислав і Филип викрутили ся грошевими контрібуціями, але Володислава король забрав з собою на Угорщину. Княгиня з своїми боярами взяла знову реґенцію. Але скоро тільки виступили війська її союзників з Галичини, бояре взяли ся на ново до неї й закликали князем у Галич Мстислава пересопницького. Хоч раз уже так сильно надутий боярами, Мстислав дїйсно пішов на Галич. Княгиня на сю вість вислала Василька до Белза, а сама з Данилом виїхала на Угорщину, шукати знову помочи у Андрія. Король дїйсно став ладити ся в похід на Галичину, але в дорозї його задержала страшна катастрофа: смерть його многогрішної жінки Ґертруди, забитої угорськими баронами, обуреними її участию в насильстві, що сповнив її брат над жінкою звістного нам Бенедикта. Андрій залишив похід і вернув ся назад. Мстислав пересопницький тимчасом, настрашений угорським походом, утїк із Галича. Галицькі бояре разом стали повними панами ситуації. Володислав, ще перед тим увільнений Андрієм, вернув ся до Галичини й міг зробити те, чого досї не удавало ся ще нїкому: „воЂха в Галичь и вокняжи ся и сЂде на столї 28).

Але факт сей був занадто нечуваний, аби сучасники могли з ним легко погодити ся. Насамперед Мстислав пересопницький, утративши так нужденно Галич, попробував рушити князїв на Володислава; він спровадив Лєшка, а той понудив до походу Романовичів і Олександра. Володислав виступив на зустріч русько-польському війську з Галичанами і з „своїми” Уграми і Чехами, очевидно — збірною дружиною, яку він собі сформував, аби мати в нїй опору свого князювання. На р. Бібрцї стала ся дуже сильна битва, і Володислава розбито. Але коли союзники приступили під Галич, узяти його не удало ся, й вони обмежили ся тим, що повоювали галицьке Поділє і з тим вернули ся. Володислав виграв справу, але дуже не на довго. В полїтиці приготовляла ся дуже важна зміна супроти галицьких справ, і вона відбила ся передо всїм на Володиславі.

Ми бачили, що досї й угорський король і Лєшко уважали себе наче-б опікунами малих Романовичів і не раз виступали в оборонї їх прав, хоч і не спромогали ся консеквентно й постійно сих прав боронити. Угорський король при тім уважав Романову державу за васальну і з сього становища опікував ся Данилом. Яку користь мав або надїяв ся мати з підтримування Романовичів Лєшко, не знаємо, але підтримував теж. Тепер в їх поглядах на сю справу стала ся переміна: замість аби обороняти права малих Романовичів своїм мечем, Андрій і Лєшко постановили використати ситуацію безпосередно для себе. Галицька лїтопись представляє, що безпосереднїм мотивом до того послужило запанованнє в Галичу Володислава: Лєшко, виступаючи з своїм проєктом перед угорським королем, починає в лїтописи від того: „не єсть лЂпо боярину княжити в Галичи”. Можливо, що сей драстичний факт був остатнею кроплею, що переповнив чашу:

могло здавати ся, що Романовичам нїяк не удержати своєї отчини, тож Лєшко й Андрій постановили покинути справу Романовичів і взяти Галичину для себе. Автором проєкту, здаєть ся, був краківський каштелян Пакослав: він потім переводив переговори в сїй справі між Лєшком і Андрієм і дістав за комісію волость у Галичинї. Дивно тільки, що лїтописець зве Пакослава приятелем Романовичів, коли проєкт сей був звернений передо всїм против них. Можливо зрштою, що як справа Романовичів здавала ся тодї зовсїм безнадїйною, то й ті охлапи, які вони дістали при переведенню Пакославового проєкту, могли декому здавати ся добродїйством.

Плян був такий, що між Лєшком і Андрієм мав утворити ся тїсний союз, сполучений з подїлом Романової спадщини. Маленька донька Лєшка Сальомея — його одинока тодї дитина, що мала десь зо два роки, або й меньше в тім часї 29), мала вийти заміж за другого Андрієвого сина Кольомана, старшого від неї о яких 2-3 роки, і Кольоман з титулом короля мав дістати Галич. Західня Галичина, з Перемишлем, діставала ся Лєшкови, що окрім того мабуть тодї-ж забезпечив собі поміч угорського короля і в своїх інтересах на Волини: Романовичі, за утрату Галичини мали дістати Володимирську волость, але Лєшко лишав собі все північне Побуже — Берестейщину і північну частину Червенської землї — пізнїйшу Холмщину.

Проєкт сей остаточно прийнято на з'їзді Андрія і Лєшка в Спішу 1214 р. Маленьку Сальомею вислано на двір угорського короля й обвінчано з Кольоманом, а в справі коронації Кольомана Андрій звернув ся до папи (звістного Інокентія III): просив позволення угорському прімасу, архіепископу ґранському, аби міг помазати Кольомана на „короля Галичини”, і бажав, аби папа прислав від себе корону на його коронацію. Папа вволив його бажання : Андрій вмів його звабити, заповівши унїю Галицької Руси з римською церквою. Але ся кореспонденція забрала досить часу, так що коронація наступила не скорше як зимою 1215/6 р. Аби тимчасом прийняти Галичину в фактичне володїннє, Андрій вислав на Галич військо, супроти котрого Володислав не міг удержати ся. Його увязнено і вислано в Угорщину, де він і умер, а лїтописець злобно нотує, що його проба княжити в Галичу принесла нещастє всьому його роду: „нашедъ зло племени своему и дЂтемь своимъ княжения дЂля” — всї князї (взагалї володарі) були не ласкаві до дїтей Володислава за його сьміливий учинок. Малий Кольоман засїв у Галичи з невеликою угорською залогою, на чолї котрої стояв уже звістний нам Бенедикт, знову в ролї фактичного управителя Галичини. Перемишль віддано Лєшкови, а Пакослав, правдоподібний автор цїлого сього проєкту, дістав Любачівську волость. Александра Лєшко змусив забрати ся з Володимира і віддав Володимирську волость Романовичам, а собі полишив „Берестий и Угровескъ, и Верещинъ, и Столпьє, Комовъ и всю украину” 30).

Сей подїл Романової спадщини між Угорщиною й Польщою міг би мати дуже далекі й важні наслїдки, коли-б завязаний в Спішу союз Лєшка й Андрія удержав ся. В дїйсности він був зовсїм ефемеричним. Король Андрій, що вже від довшого часу займав ся справами Галичини й уважав себе її зверхником, не міг переболїти уступки зробленої Лєшкови — подїлу Галичини між Кольоманом і ним, і вкінцї відібрав від Лєшка західню Галичину. Можливо зрештою, що в самій Спішській умові були такі спеціальні точки про передачу західньої Галичини Лєшкови, які викликали потім непорозуміння. (Можливо нпр., що сю західню Галичину Лєшко брав з тим, аби дати її в посаг Сальомеї, а відтягав ся з передачою її Кольоману, або що) 31). Досить, що Андрій невдовзі по Спішській умові відібрав від Лєшка західню Галичину, і наслїдком того Лєшко став з союзника

1 ... 10 11 12 ... 226
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія України-Руси. До року 1340», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія України-Руси. До року 1340"