Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Напроти каміна височіло воістину королівське ліжко з горою подушок. У кутку притулився ломберний столик, на якому під шаром пилу вгадувалися розкинуті в пасьянсі карти. На трюмо стояли флакони з-під парфумів, баночки з давно висохлими кремами та порцелянова фігурка танцівниці.

Маріка простягнула руку до статуетки, щоб ліпше її роздивитися. Та виявилася прикріпленою до стільниці, але оберталася навколо осі. Варто було дівчині крутнути танцівницю, як дзеркало повільно подалося вбік, оголивши потайні двері.

Підстьобувана цікавістю, Маріка штовхнула стулку. За нею зяяла чорнота. Дівчина взяла з камінної полиці бронзовий підсвічник, засвітила всі три свічки і зайшла до потаємного святилища молодої Агнеси.

Чи через те, що кімната тривалий час залишалася наглухо зачиненою, чи з якої іншої причини, але пилюки тут майже не було. Ніхто б і не подумав, що довгі роки сюди не ступала людська нога. Стіни було обіпнуто чорним шовком, через що приміщення здавалося меншим, аніж насправді. У заскленій шафі, відсвічуючи золотом корінців, стояли книги з магії та чародійства. Вздовж однієї зі стін височіли полиці з великою кількістю склянок. Деякі з них було помічено черепом. У них зберігались отрути.

На столі лежала розкрита книга. Маріка взяла її до рук. Це був збірник рецептів приворотного зілля. Дівчина мимоволі згадала про Гліба. Може, варто було вдатися до чаклунства, щоб звернути на себе його увагу?

Цікаво, кого хотіла приворожити юна Агнеса? Скоро Маріка знайшла відповідь на своє запитання. У верхній шухляді столу лежав медальйон, на кришці якого було вигравіювано королівський герб. Дівчина натиснула на пружинку. Медальйон відкрився, і Маріка побачила портрет Гліба. Але чому? Звідки? Судячи з усього, в покинутий замок ніхто не заходив років двадцять. В ту пору Гліба ще й на світі не було. Як тут міг опинитися його портрет?

Тремтячою рукою Маріка піднесла медальйон до світла. Сумнівів бути не могло. Це був Гліб. Спантеличена дівчина повертіла медальйон у руках. На задньому боці красувався вензель у вигляді літери «Н». І тут у Маріки сяйнула догадка. Та це ж портрет короля! Гліб дуже схожий на батька, а в юні роки ця схожість була особливо разючою.

Значить, Агнеса також кохала принца, та програла золотоволосій дівчині, яка стала королевою. Маріка згадала Лідію і стиснула кулаки так, що нігті боляче впились у долоні. Особисто вона не збиралася поступатись білявій дочці барона. Може, варто все ж таки піти на вечірку?

Маріка поклала медальйон на місце. Ланцюжок, тихо дзенькнувши, згорнувся кільцем, як змія, що охороняє свій скарб. Усе ще сумніваючись, як учинити, дівчина повернулася до вікна, через яке потрапила всередину, і вилізла назовні.

Смеркалося. Маріка й не думала, що пробула в покинутому замку так довго. Дорога назад здалась їй коротшою. Скоро дівчина вже була в доглянутій частині парку. Вона уявила, як удома її зустріне розлючена гувернантка в оточенні натовпу челяді, й у неї відпало всяке бажання повертатися. Дівчина звичною стежкою піднялася до альтанки, зняла сандалії й забралася з ногами на лаву, обхопивши коліна руками.

Унизу розкинулось смарагдове море. Серед дерев виднілися дахи маленьких, мовби іграшкових, будиночків. Маріка старалась не дивитися на дорогу, та погляд її раз у раз повертався до тоненької стрічечки, що вилася між зелених пагорбів. Їй здавалося, що вона сидить так цілу вічність, коли на дорозі, яка вела до замку, з'явилася хмарка пилюки. Скоро дівчина чітко бачила вершника, що мчав чвалом.

Серце Маріки закалатало часто-часто. Звичайний відвідувач так не гнатиме коня. Невже Гліб усе ж таки приїхав за нею? Дівчина стрімголов кинулася вниз, напереріз вершнику. Стежка залишилась осторонь. Маріка на ходу підтикала спідницю й бігла навпростець, перестрибуючи через купини й низькі кущі. Гілки хльоскали по руках і ногах. Сандалії лишилися в альтанці, та чи варто за ними повертатися, коли вона летіла на крилах щастя!

Тупіт копит чувся все виразніше і ближче. Маріка боялася запізнитись і припустила ще швидше. Розчервоніла й задихана, вона вискочила на дорогу прямо перед вершником.

Кінь звівся на дибки. Копита небезпечно нависли над головою Маріки. Дівчина ледве встигла відскочити вбік.

— Тобі що, жити набридло?! Чисто скажена! — почула вона сердитий окрик Прошка.

— Це ти? — не приховуючи розчарування, мовила Маріка.

— А кого ж тобі? Стрибає просто під копита!

— Чого ти злишся? Все ж обійшлося, — відмахнулася Маріка, осмикуючи спідницю.

Прошко поплескав коня по холці, стараючись опанувати себе після щойно пережитого потрясіння. Окрім магії в нього була ще одна пристрасть, яку він ретельно приховував од усіх, — Маріка. Він закохався в неї, коли вона була ще дитиною, і відтоді Прошко мовчки і таємно обожнював її. Дивлячись на Гліба, він дивувавсь, як можна звертати увагу на інших дівчат, коли є Маріка.

Прошко зістрибнув із коня і співчутливо запитав:

— Не забилась? Що надумала! Ще не вистачало, щоб тебе копитом по довбешці садонуло.

— Не будь занудою. Чого приперся? — не вельми ввічливо запитала дівчина.

— Відома річ, чого. За тобою прислали. Там уже всі зібралися. Тільки тебе дожидають.

— Та їм на мене начхати.

— От причепа! Гліб до тебе з усією душею, а ти з викрутасами.

— Це я з викрутасами? Був час, коли він сам до мене приїздив, а не присилав гінців.