Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Згадала! Він уже не хлопчак який. У нього справ купа. Державної ваги. А ти що? Ось, бігаєш босячкою, тобі й травичка не рости. Ліпше не комизись. Іди перевдягнись і їдьмо.

— Звичайно, тепер йому босячка не пасує. Йому треба інших, повбираних у шовки, — не стримавшись, пустила шпильку Маріка.

— А хто тобі заважає вдягтись, як усі нормальні люди?

— Навіщо? Хіба ганчірки значать більше, ніж сама людина? Раніше Гліб цінував мене не за мотлох, у який я вбираюся. Був час, коли я ходила в обносках і він не соромився мене, — Маріка гордо підвела голову і поглянула Прошкові у вічі.

Він знав, що коли вона в такому гуморі, сперечатися з нею марно, тому примирливо сказав:

— Про мене, хоч у рам'ї ходи. Ну що, поїдеш? А то Гліб із мене шкуру спустить, якщо я тебе не привезу.

Маріка лукаво глянула на парубка і кивнула:

— Іду! Сподіваюся, твій кінь витримає двох?

— Що ж ти таким опудалом поїдеш? — сторопів Прошко. — Хоч туфлі ж узуй.

Іншим разом Маріка, може, й послухалась би доброї поради, та зараз у неї вселилося бісеня непокірності.

— Колись я носила черевики лише взимку, в холоднечу, і то мені діставалося те, що залишиться від старших, і Гліба це аж ніяк не турбувало. Або я поїду в чому є, або повертайся без мене.

Молодіжна вечірка в палаці на королівський прийом була мало схожа. Гліб не полюбляв помпезних свят, на яких йому доводилося вислуховувати нудні промови замість того, щоб розважатись, як годиться в його віці. Своє свято він улаштував без зайвих церемоній. У залі грала музика, і принц поводився просто, начебто й не був наступником престолу.

Він сподівався від душі повеселитись, але його чекало розчарування. Серед гостей не виявилося тих, кого йому хотілося бачити дужче за інших. Лідія ще не оговталася після вчорашнього потрясіння, а Маріка дулась через те, що напередодні не потрапила на бал. Відчуваючи провину, Гліб послав за нею Прошка, але той кудись запропастився. Певно, Маріка образилася не на жарт.

Гліб нервував. Йому не хотілося сваритись і втрачати давнього, перевіреного друга. Він старанно удавав веселість, але час від часу крадькома поглядав на двері. Це не лишилося непоміченим. Усі знали, що принц чекає названу дочку герцогині Агнеси, найзагадковішу дівчину королівства. Вона ніколи раніше не з'являлася серед золотої молоді. Ні про кого не ходило стільки чуток, скільки про Маріку. Казали, буцім вона циганка і прихилила до себе Гліба ворожбою. А ще буцім вона зовсім дика, тому її тримають взаперті й не випускають на люди. Так чи інакше, не тільки Гліб із нетерпінням очікував появи дівчини.

Нарешті, дворецький доповів про прибуття нової гості. Гліб зітхнув із полегшенням і з широкою посмішкою попрямував назустріч Маріці, однак, побачивши дівчину, принц остовпів. Він знав, що Маріка запросто може викинути який-небудь фортель, але з'явитися на свято в палац у м'ятому ситцевому платті й босоніж…

Як і слід було очікувати, поява названої дочки герцогині приголомшила всіх присутніх. Схоже, найбезглуздіші чутки підтвердилися. Вона була справжньою дикункою. Волосся, не вкладене перукарем, сплутаною гривою спускалося до пояса. Обличчя, шию та руки, на відміну від блідих придворних красунь, укривала золотиста засмага. Спідниця була підтикана, як у селянок. Але більше за все пишно вбраний натовп вразили босі ноги дівчини. Для розніжених нащадків вельможних батьків було немислимо і кроку ступити без взуття. Всі з безсоромною цікавістю витріщились на Маріку.

Тоненька фігурка посеред величезної зали здавалася беззахисною. Істинне дитя природи, дівчина була така ж недоречна тут, як жива квітка в кошику паперових троянд.

У натовпі почулися шепіт і хихикання. На мить у величезних чорних очах дівчини промайнула розгубленість, але Маріка швидко опанувала себе. Вона тріпнула головою, ніби відганяючи від себе скутість і страх, і з викликом огляділа залу. Смішки як по команді стихли.

У Гліба свербіли руки відшльопати норовисте дівчисько, та коли він побачив, як вона одним поглядом приструнчила придворну братію, його розібрав сміх. Із появою Маріки до зали мовби увірвався свіжий вітер. І все ж таки не слід було їй потурати. Гліб підійшов до дівчини.

— Тепер я бачу, чому ти запізнилася. Певно, збори відняли в тебе силу-силенну часу, — сказав він і, нахилившись до її вуха, тихо додав: — Май на увазі, тут усі тебе вважають неотесаною дикункою і тільки й чекають приводу посміятися. Мені буде неприємно, якщо це трапиться.

Маріка спалахнула і, підвівши очі на Гліба, зробила реверанс за всіма правилами придворного етикету. Вона вперше із вдячністю подумала про вчителів, які муштрували її, щоб прищепити гарні манери. Сьогодні їй належало на практиці показати, чого вона навчилася. Вона не збиралася ставати посміховиськом для молодих гульвіс та краль і вирішила: якщо хто бажає позубоскалити, нехай шукає іншу мішень.

Босоніж було нелегко демонструвати вишуканість манер, але Маріку не турбували такі дрібниці. Вона воліла не зливатися з натовпом, а бути ні на кого не схожою. Крім того, її вела мета: будь-що повернути прихильність Гліба.

Гостей запросили до столу в ту мить, коли з'явилася ще одна спізнена. Приїхала юна баронеса. При появі Лідії погляд Гліба просвітлів, а Маріка відчула, що земля тікає в неї з-під ніг.

Вишукана сукня юної баронеси приховувала садна на шиї та руках. Світле волосся було укладене локонами за останньою модою.