Читати книгу - "Погана"

М’язистий, як той Супермен.

Губи закличні.

Він фантастичний.

Накачані груди.

Він супер усюди.

Член довжелезний.

Хочу безмежно.

Гм, цікаво, чи є Ніно в «Тіндері». Ну звісно ж є. Він хижак «Тіндера». Навіщо взагалі реєструються в «Тіндері»? Щоб познайомитися з майбутнім чоловіком/дружиною? Для тривалих щасливих відносин?

БОЖЕ МІЙ.

Я МОЖУ ЗНАЙТИ ЙОГО В «ТІНДЕРІ».

Я можу його відстежити за допомогою «Свайп Бастера»[29]. Алві, ти довбаний геній. Це має спрацювати. Це неперевершено.

Єдиним можливим дрібненьким недоліком є те, що телефон Ніно в мене. Але я готова побитися об заклад, що:

1. У нього вже є новий телефон.

2. Він уже встиг завантажити «Тіндер».

(Чоловікові з таким лібідо секс потрібен щонайменше двічі чи тричі на день. Б’юся об заклад, що він там просто зараз, у цю хвилину. Гаяти не можна ні секунди.)

Так, куди, в біса, Ніно міг податися? Наважуся припустити, що до Італії. Не на Сицилію, це надто вже ризиковано. Його розшукують поліцейські та гангстери. То, може, в Неаполь? Хіба він не згадував його, коли ми планували нашу втечу?

Я пишу в «Свайп Бастер», що шукаю когось на ім’я Ніно Бруска й що востаннє він з’являвся десь у Неаполі. Уводжу фейкову електронну адресу, щоб дізнаватися про результати. У папку «Вхідні» приходить повідомлення.

Нічого. Нічогісінько. Його неможливо знайти. У Неаполі немає нікого, кого б так звали. Можливо, він підписався Джанніно Бруска? Або взагалі якимось іншим іменем?

Оххх. Так у мене скоро руки опустяться. Має бути якийсь простіший шлях.

Я ґуґлю «Як знайти когось у “Тіндері”». Мені видає «Альбіон Сервісез». Тут використовується технологія розпізнавання обличчя. Усе, що мені потрібно, – фотографія. Може, у Бет у телефоні є хоч одна? Я проглядаю її галерею. Тисячі фоток маленького Ерні. Кілька селфі Бет у новій сукні. Кілька типу художніх знімків амфітеатру в Таорміні. І… Оооо, а це що таке? Святкування дня народження. Схоже, це вечірка Амброджо. І Ніно тут є. Так, це він, жодних сумнівів. Стоїть поряд з Амброджо, що задуває свічки. Там темнувато, і його обличчя дрібне, але це може… це може просто спрацювати. Я обрізаю фото та збільшую злочинне спокусливе обличчя Ніно. Завантажую його до програми пошуку та намагаюся вгадати місто. Я знов пробую Неаполь, про всяк випадок. Вбиваю електронну адресу та чекаю… Ну ж бо, ну ж бо, ну ж бо.

У папку «Вхідні» надходить повідомлення.

Ні. Там його немає.

Чорт. Бля. Лайно. Гадство.

А як щодо Лондона? Чи може він досі бути там?

Я вводжу це місто. Завантажую його обличчя. Обличчя, що затьмарило б усіх янголів… Я зітхаю. Сором мені, про що я лише думаю. Я натискаю «Пошук» і кусаю нігті. Якби ж це спрацювало.

Ще одне нове повідомлення в папці «Вхідні».

Нічого. Спробую ще раз.

Рим? Може, там? Це ж Італія.

О БОЖЕ МІЙ, ЦЕ ВІН.

Це, схоже, зовсім нове фото Ніно, без капелюха (що запханий у мою сумку). «Ніно Бруска, 39 років, Рим». Це крутіше за крутість. Я завжди хотіла побувати в Римі. Він точно очолює перелік місць, які я хотіла б відвідати, перш ніж померти. (Рим, Гавана, Лас-Вегас, Банґкок.) Я чула, що там неперевершені секс-клуби. Усе складається просто чудово.

Каси нарешті відкрилися. Я купую квиток в один бік до Рима і чекаю біля воріт. Подорожую під іменем моєї сестри, адже Алві офіційно вважається мертвою. Мій паспорт могли й заблокувати. Не варто ризикувати. Літак злітає за п’ятнадцять хвилин, і я, бля, вже не можу дочекатися. Я сиджу, соваюся на місці й дивлюся новини.

Ох, бля, це ще що таке?

Я витріщаюся на екран телевізора.

Ця жінка – моя мати.

Що вона, в біса, робить у телевізорі? Це що, шоу про оцінювання антикваріату? Та ні, не воно. Камера наближається до вкритого автозасмагою обличчя матері: бездоганний макіяж, об’ємна зачіска, три низки перлового намиста. Я не чую, що вона говорить. Намагаюся (без успіху) прочитати по губах. Вона чимось віддалено нагадує біляву Маргарет Тетчер, в обох є щось однаково диявольське… Вона колихає на руках заснулого маленького Ернесто, погляд її спрямований у камеру, і мені майже здається, що вона дивиться просто на мене. Я також дивлюся прямо на неї, не моргаючи, не дихаючи, напружена, мов кішка в засідці. Я бачу її вперше за кілька років. Вона анітрохи не зістарілася, мов одне з тих радіоактивних яблук, що продаються в супермаркетах. Може, її заморозили в кріогенній камері та щойно реанімували? Позаду неї – залишки вілли Елізабет, почорнілі, зруйновані вогнем, жевріють і димлять, неначе після авіакатастрофи. Пальми, квіти, кущі жасмину – все вигоріло дотла, перетворилося на попіл, на пил. За її правим плечем виблискує басейн. Я здригаюся на стільці.

На екрані з’являється фото Бет з її медового місяця в Кенії, з великими літерами: «ЕЛІЗАБЕТ КАРУЗО». У мене холоне всередині. Гадство. Тепер це офіційно. Копи шукають мою близнючку. Я впевнена, що вона потрібна їм, щоб допитати щодо мого вбивства. Тобто, звісно, я їм потрібна. Мама благає про допомогу в її пошуку, це видно з відчаю на її обличчі. Б’юся об заклад, поліцейські думають, що я щось знаю. Вважають мене за свідка чи ще гірше. Чи вони підозрюють, що це я вбила власну сестру? Ні, ні, ні, все надто заплуталося. Тепер вони стежитимуть за її довбаною мобілкою. Чому я? Ой, як усе безладно.

Дзінь.

Що ще?

Електронний лист від моєї матері. Я натискаю на текст.

Від: Мевіс Найтлі [email protected]

Кому: Елізабет Карузо [email protected]

Дата: 1 вересня 2015 08:56

Тема: RE: Де ти є?

Елізабет, янголе, ти отримала мого останнього листа? Мене охоплює страшенний стрес. Ніхто тут і гадки не має, куди ти поділася. Я сповнена тривогою по вінця. Я очей не стулила, і це не через зміну часових поясів, запевняю тебе. Мігрені. Сухо в роті. Шкіра свербить. Екзема під колінами. У мене з’явилася виразка шлунку. Це психосоматика, я просто впевнена. Гострий біль у центрі живота, за два дюйми над пупком. Дуже дошкульний. Я просто навпіл згинаюся від болю. Можу пройти лише два-три фути, а потім мені треба знову сісти. Це надлишок шлункової кислоти. Мені потрібно поїсти крейди. Звичайно, мій лікар в Австралії, а тутешній аптекар не говорить англійською. Я втомлююся вже від того, що це пишу. Можеш, будь ласка, перетелефонувати мені?

P. S. Тебе шукає поліція. Хочуть щось у тебе запитати про твою сестру.

Я закочую очі та видаляю листа, потім вимикаю телефон сестри й запихаю його в сумочку.

Якщо поліція шукає Бет, то мені доведеться бути Алві. Коли дістанусь до Рима, скористаюся паспортом Алвіни. З карткою Бет я пройшла контроль, але це було до того, як цю новину оприлюднили. Якщо… якщо тільки не… О Боже. Поліція точно заблокує паспорт Алві. Але скільки часу на це треба адміністратору після того, як хтось відкинув копита?

Оголошують мій рейс, і ми сідаємо в літак. Стоячи в черзі, я вкриваюся потом. Що мені робити, коли ми дістанемося до Італії? Хто я, в біса, така? Алві чи Бет?

Міжнародний аеропорт Рим-Фіумічіно імені Леонардо да Вінчі, Рим, Італія

– Passaporto[30], – каже чиновник, його