Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

Припливли не до самої Алушти, а до бухти трохи північніше. Нас вели з берега, то, думаю, доповіли Льові.

— Вивантажуємо спиртне, — наказав я.

— Іване Карповичу, куди ми його подінемо? — спитав Амет. — І нас же перестріляють з берега!

— Вивантажуємо, — наказав я.

Ми вивантажили частину, коли на схилах з’явилося кілька десятків людей Штуцера. У декількох були кулемети.

— Здавайтеся! — крикнув сам Штуцер.

Ці хлопці навіть по горах бігали у своїх розкішних костюмах.

— Зайти на пароплав! — наказав я своїм. — Сховатися у трюмі!

— Здавайся! — кричав Штуцер уже мені. — Інакше ми вас перестріляємо!

Він зареготав. Ми ж були у нього як на долоні, наче мішені у тирі. Він був розумною людиною, хоч би замислився, чого б це ми так підставлялися. Але людина завжди хоче вірити, що вона варта успіху. Ось і Льова подумав, що це не ми дурні, а він хитрий, стежив за нами і несподівано напав.

— Здавайся! Рахую до трьох! — крикнув Штуцер. — Один!

Коли він сказав «Два!», пролунали постріли. Багато. Люди в чорних костюмах підхоплювалися, намагалися десь сховатися, але їх безжально розстрілювали. Все зайняло не більше хвилини. І ось уже по горах бігали люди пана Бекіра, добивали поранених.

— А ви хитрий, Іване Карповичу, — прошепотів Амет. — Зробили наживку і виманили цих дурників з міста!

— Вони не дурники, просто людині важко відмовитися від легкої перемоги, і на цьому її можна ловити. Ходімо поговоримо з паном Бекіром, — сказав я.

— Він уб’є мене, — сказав Амет.

— Не думаю.

Ми пішли. Люди пана Бекіра вже зібрали трупи ворогів. У полон узяли лише кількох, у тому числі самого Льову, пораненого в бік. Кривився. З ненавистю подивився на мене.

— Ви навіть не уявляєте, з ким почали війну! — хрипів він, водночас переляканий і розлючений.

— Стули пельку! — наказали йому, і він замовк.

Пан Бекір, коли побачив Амета, схопився за револьвер. Але стріляти не став.

— Пане Бекіре, Амет дуже допоміг нам. Не моя справа вказувати вам, що робити, але я порадив би вам поговорити і домовитися, як вирішити все без стрілянини, — сказав я.

— Іване Карповичу, ви занадто добрий, — скривився пан Бекір.

— Я просто знаю, що кров волає до небес про помсту. На мені й так достатньо крові, я не хочу проливати її ще. Поговоріть, я буду радий, якщо ви домовитеся, — попросив я.

— Добре, ходімо, — сказав пан Бекір Амету.

Вони відійшли, а я повернувся до Льови.

— Де стрілець? — спитав я.

— Не знаю, про що ти кажеш, — нахабно відповів Штуцер.

— Хлопці, у вас же є ножі? — спитав я братів.

Брати показали свої кинджали. Штуцер дивився за мною.

— Ти хто такий? — спитав він.

— То не знаєш, де стрілець? — перепитав я. — Хлопці, беріть його. Через цього покидька ледь не загинув ваш брат. Займіться ним. Але обережно, щоб не дуже забруднити одяг кров’ю.

Хлопці вийняли кинджали, з їхніх облич усе було зрозуміло. Вони в своєму житті зарізали багато овець, тому швидко б оббілували і людину.

— Пан Бекір наказав залишити мене живим! — крикнув Льова.

— Бо пан Бекір пообіцяв подарувати тебе мені, — збрехав я і усміхнувся. — Починайте, хлопці.

— Ні, я скажу! — крикнув Льова. Він усе правильно розумів.

Я повернув його людям пана Бекіра, а сам із братами поїхав до будиночка на сімферопольській дорозі. Цього разу я був обережним. Хлопці зайшли з тилу, я чекав за парканом. Десь годину чекав. Потім стрілець вийшов разом із велосипедом. Вивів його за хвіртку, хотів уже сідати, коли я приставив до нього свій браунінг.

— Руки догори, — сказав тихо, але впевнено. Свиснув. Прибігли хлопці, зв’язали вусаня.

— По тисячі кожному, — запропонував він. — Зараз їдемо до банку, і ви отримуєте готівку.

— Пішов ти.

— А тобі дві тисячі, ти ж тут головний. Дві тисячі! — обіцяв вусань.

Я зайшов до хати, знайшов манліхер. Коли виходив, стрілець уже пропонував хлопцям по три тисячі.

— Затуліть йому пельку, це він убив Селіма, — наказав я.

— Так справи не робляться! — почав кричати вусань, потім замовк із кляпом у роті. Невдовзі приїхали авто з людьми пана Бекіра. І він сам.

— Цей вусань — убивця Селіма, — пояснив я.

— Це добре, дуже добре, — усміхнувся пан Бекір. Я пошукав у авто Амета та його людей. Їх