Читати книгу - "Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії"

Тепер про те, що особисто я думаю з приводу сказаного вище. Перш за все — згоден практично з усіма версіями. В загальному й цілому. Але моє трактування геть відмінне.

Отже, що ж усе-таки вимальовується? На території, що колись входила в ареал розселення племені (або групи, конфедерації племен) дулібів, дуже впливових свого часу, виявлені сліди досить самобутньої в порівнянні з навколишнім населенням культури. Деякі риси прямо вказують на те, що ця культура має витоки від самих дулібів, які були відомі до початку Х століття.

Якщо моя версія правильна, і дуліби вели своє походження від тюркського роду Дуло, то наявність у культурі Болохівської землі тюркських рис абсолютно прозора. Відповідно, я не згоден з тим, що тюрки Болохівської землі — це половці.

Але тоді виникає закономірне питання: чому культурний шар болохівців датується не раніше, ніж Х століттям, тоді як дуліби були відомі з VII століття? Нічого тут загадкового, як на мене, немає. Знову-таки, якщо взяти мою версію про те, що дуліби (або їх прямі нащадки) панували над більшою частиною території нинішньої Правобережної України, включаючи Київ, а після приходу Олега та Ігоря (разом з варягами) цю владу втратили, то цілком можна припустити, що частина цього племені на чолі з вождями (князями, хаканами), побоюючись гонінь, пішла туди, де до них було складно дістатися (як версія — це були жителі древлянських міст, таких, як Іскоростень і Малин). Те, що Болохівська земля — важкодоступне місце, не викликає сумнівів: кругом дрімучі ліси, до Х століття зовсім не обжита, вперше згадана в літописі під 1150 роком.

Початок освоєння цієї території саме в Х столітті також не може бути випадковим. Якраз в цей час древляни — прямі нащадки (або одне з племен) дулібів — зазнають тяжких утисків з боку сіверян, що перемогли в усобиці (одне з міст Болохівської землі називається Деревич).

Саме тому тут виявлені дулібські «столичні» скарби.

Якщо дуліби і волохи (волхви) — суть одне і те саме, то не дивно, що власне тут зосереджена значна кількість пам’яток давньоруського язичництва (одне з болохівських міст називається Кудин — звідси походить слово кудесник, чарівник). А із введенням на Русі християнства збільшення числа таких пам’яток просто закономірне.

І не випадково нам нічого не відомо про болохівських князів — просто тому, що вони ніяк не пов’язані з династією, закладеною Олегом та Ігорем, яка поширила свою владу на всю Древню Русь.

Дуже схоже на те, що тривалий час Болохівська земля не була активно задіяна в загальноруських процесах. Свідчення того — досить пізня згадка про неї в літописах. Однак рано чи пізно вона повинна була звернути на себе увагу сусідів. В першу чергу — через своє стратегічне положення між Київським і Галицьким князівствами. Коли Данило Галицький почав проявляти інтерес до Києва, Болохівська земля виявилася в буквальному сенсі на його шляху до столиці. Саме Данилу було призначено знищити болохівські міста. Населення, що залишилось, розселялось по інших землях. Серед яких були, безумовно, і волхви (і вони, точніше, їхні нащадки, хто знає, чи й дотепер живуть серед нас?).

Про варягів уже було сказано, тепер дійшла черга і до греків. Йтиметься про Кирила і Мефодія.

Кирило і Мефодій (насправді Костянтин і, ймовірно, Михайло) народилися в Солуні — сучасних Салоніках. І тоді й тепер — це Греція. Щоправда, лише північно-східна її частина. За часів братів (Мефодій народився близько 820 року і помер у 885 році, Кирило народився в 826-му або 827-му році, помер у 869-му) Солунь перебувала на самому кордоні з Болгарським царством.

Традиція велить вважати Кирила і Мефодія греками. Є також несміливі спроби називати їх слов’янами — вихідцями із сусідньої Болгарії. Останнє припущення будується на тому факті, що брати є засновниками слов’янської писемності, що нібито натякає на їхнє слов’янське походження. Дехто навіть вирішив знайти якийсь компроміс, припустивши, що Кирило і Мефодій були слов’янами по матері.

Однак почнемо з того, що нам усе-таки про них відомо більш-менш достовірно.

Батько братів був воєначальником при Солунському стратигові й іменувався Лев друнгарій. При цьому «друнгарій» часто помилково вважається ім’ям власним, тоді як насправді це — військове звання. Очевидно, що він був християнином. Сім’я Кирила і Мефодія могла втекти з Болгарії, яка до 865 року була неприхильна до християн, і знайти притулок у Візантії.

Цілком можливо, що так опинився в прикордонній Солуні болгарин Лев, де він не просто став повноправним візантійцем, а й отримав хорошу посаду.

Ну от, болгарська версія походження солунських братів підтверджується, отже, тут і казочці кінець? Хоча ні, адже я вирішив присвятити їм цілий розділ. Чого б то?

А справа в тому, що головним, визначальним, можна сказати, питанням є те, з яких болгар була сім’я Кирила і Мефодія?

У той час в Болгарії тюрки-булгари і слов’яни були ще різними етносами. Слов’яни мали свою автономію і, відповідно, своїх князів, а в булгар до середини IX століття правителі іменувалися ханами. Хан Борис після хрещення став називатися князем, а першим царем у 889 році став його син Симеон.

У 20-ті роки IX століття слов’янські племена — браничевці і тимочани збунтувалися, вирішивши відокремитися від Болгарії. Хан Омуртаг придушив виступи бунтівних слов’ян, відмінив їхню автономію і поставив над ними своїх людей. А злиття цих етносів в один, який заговорив на слов’янському діалекті, зберігши тюркську самоназву, відбулося набагато пізніше.

А тепер я ризикну накликати на свою голову громи і блискавки,