Читати книгу - "Судний день"

На більярдному столі залишилося зовсім мало шарів після того, як фаворит закотив у лузу ще один. Склалося враження, що Григорію було байдуже до розмови своїх товаришів, та раптом він встряв у дискусію:

– Імператриця ніколи не видасть грамоти для чужого народу. Це суперечить всім мирним договорам і трактатам. Крім того цей ігумен вважається там політичним злочинцем.

Присутні переглянулися. Губернатор знайшовся першим.

– Але ж на цій грамоті не обов’язково повинна стояти печатка чи підпис її величності. Тамтешнім малоросам і того вистачить, а ми, у разі якого скандалу, зможемо усе заперечити. Так, мовляв, і так, ігумен усе вигадав.

– А для більшого ефекту грамоту можна вилити з золота або викарбувати золотими буквами. Тоді мужики повірять, що її справді видала імператриця. – Губернатора підтримав граф.

Усім це сподобалося.

– Добре, – заговорив князь, – задум хороший. Отже підсумуємо. На майбутньому варшавському сеймі наш посол має активно захищати права православного населення, тиснути на короля і на сейм, щоб прийняти трактат, який спровокує магнатерію і вище католицьке духовенство. Озлоблені магнати почнуть бунтувати, своєволити. Король Понятовський попросить у її величності допомоги і ми введемо наші війська на Правобережжя. Перед тим пошлемо ігумену з того прикордонного монастиря «золоту грамоту». Він переконає місцеве населення перейти на наш бік. Якщо все пройде добре, то ми візьмемо під свій вплив велику територію Правобережжя. Коли ні – зможемо легко викрутитися, вмити руки. По-моєму, план чудовий.

– Згідний з вами, ваша світлосте, – погодився прокурор. – Залишається тільки узгодити деякі дрібниці.

– Які саме? – спитав князь.

– Хто, де і коли передасть ігумену ту грамоту?

– А просто у Варшаві…

Тим часом фаворит закотив останній шар.

– Здається, панове, я виграв.

Князь посміхнувся.

– А мені здається – ми скоро усі виграємо. Для цього у нас є усі засоби: гроші, влада, військо. Правобережжя має бути наше, а тамтешні православні мають опинитися під нашим крилом, жити і трудитися для слави Російської держави.

На якусь мить запала мовчанка, проте її порушив фаворит.

– Ми не обговорили найважливішого. Внаслідок цієї комбінації у наших руках можуть опинитися величезні земельні наділи Правобережжя й Запоріжжя.

– Запоріжжя? – перепитав прокурор.

– Так, а що? Як будемо вже на польській Україні, то за одно вже й ліквідуємо Запоріжжя.

– На якій підставі? – не второпав сам князь.

– Підстав може бути вдосталь, якщо тільки захотіти – хто може стримати російського ведмедя?

Про це ще ніхто з присутніх не думав, та ідея їм сподобалася.

– Можна спробувати, – мовив князь.

– Отож, – продовжив фаворит. – Якщо у наших руках опиняться такі величезні земельні наділи, то пропоную їх зараз же розділити, щоби уникнути в майбутньому можливих конфронтацій.

Григорій вийняв карту південно-західної Росії, розклав прямо на більярдному столі.

– Я залишаю за собою право на землі ось тут, в районі Вінниці, а також ось від цієї переправи на Дніпрі до острова Хортиці.

Присутні всі як один нагнулися над столом, узявши карту у щільне кільце. Вони навперейми почали тицяти пальцями у розкладений папір і голосно сперечатися.

Остання партія більярду затягнулася до півночі. Розважившись вдосталь, пани почали розходитися. Залишився у більярдній тільки князь…

У той же час фаворит імператриці поспішив до її покоїв, пам’ятаючи свою обіцянку, дану напередодні більярдної партії. Ішов доволі легко і швидко, без ознак втоми, хоч була вже й доволі пізня година. Настрій у пана Григорія був чудовий і це додавало йому сил.

Двері у спальню імператриці були привідчинені і з них на коридор проривалося світло. Значить, її величність ще не спить, а чекає на нього. Ця думка пробудила в ньому апетит – апетит неперевершеного коханця, яким так славився пан Григорій. Адже розмова у більярдній так збентежила його душу, що наміру просто упасти на подушку й заснути він цієї ночі явно не мав.

Григорій відчинив двері в кімнату і бадьорим кроком пішов до імператриці.

Катерина все ще читала при слабому світлі двох канделябрів, сидячи на кріслі, поруч із розлогим, уже розстеленим ліжком.

Григорій пристрасно впав навколішки перед її величністю, почав цілувати руки.

– Благаю вас, ваша величносте, не читайте при такому слабкому освітленні, це може зіпсувати ваш зір.

Вона почала гладити його по перуці.

– А що ж мені ще робити: той, кого я так чекала, все не йшов і не йшов…

Григорій відкинув книжку, підхопив Катерину на руки і поніс на ліжко.

Вони лежали на шовках втомлені і голі. Катерина накрилася покривалом, а Григорій так і лежав собі, не соромлячись своєї оголеної натури, заклавши руки за голову.

– Грішо, – почала імператриця. – Я знаю, з ким ви грали в більярд і про що говорили.

Він подивився на неї.

– Давно відомо, що тут стіни мають слонячі вуха. І що, ви хочете мене покарати? Тоді вперед, але я все одно не відступлюся від своїх переконань…

– Григорію, я ж знаю, що