Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва 📚 - Українською

Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва" автора Марина Соколян. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 54
Перейти на сторінку:
дружину. Корівка, скажу тобі, та іще…

— Так він одружений?! — вразився Ян.

— Ага, я теж посміявся! Але в них так прийнято, в кошерних…

— Зачекай, Мартине! — спинив його Ян. — Звідки такі інтонації? Чим уже тобі євреї не догодили?

Слідчий ніяково пошкріб голену потилицю.

— Ну гаразд, це тут ні до чого. Але ти послухав би того розумника! Знаєш, переважно, доводиться смикати свідка за язик, аби хоч слово почути… А цей красень — розкрив пельку і такої мені заспівав! Про якісь світи, дерева, цифіри…

— Сефіри, — скривившись, виправив Ян.

— Та що завгодно! А, і до речі, про те, як корисно зайнятись подружнім сексом саме з п’ятниці на суботу, уявляєш? Ну, я його трохи притис…

— До столу?

— Та ну тебе! Словом, зрештою він таки вичавив з себе дещицю корисної інформації. І це, вкінці, скерувало мене до тебе.

— До мене? — здивувався Мартинів приятель. — А я тобі чим завинив?

Слідчий хижо примружився.

— А пам’ятаєш, ти впізнав одне прізвище з переліку Левінових вихованців? Шварценберг? Що ти про нього знаєш?

— Ой, Мартине, — відмахнувся від нього Ян, — годі мене страхати! Коли я нарешті когось заб’ю, то присягаюся, ти дізнаєшся про це першим! А Ігнац Шварценберг… ну, він — один із власників банку «Трансінвест» і вже довгий час вкладає гроші в мережу радіостанцій, котрою заправляє Гадюка, мій бос, себто, Петро Величка.

— Гм-м… — замислився Мартин, зануривши похмурий погляд до кухля, внаслідок чого йому нарешті вдалося помітити, що той вже давно спорожнів.

— Пива? — турботливо поцікавився Ян і, отримавши ствердну відповідь, почав заклично махати до кельнера.

Невдовзі з’явився Вацлав Муха з двома гальбами пива і черговою слушною порадою:

— Вживання пива сприяє вашій соціальній адаптації!

— О, безперечно! — гмукнув Ян, ковтнувши частунку і розвертаючись до товариша. — Ну, то скажеш ти мені, нарешті, яким це лихом тебе занесло на цвинтар?

— Та яким… Сегал мені повідомив, що востаннє Левін і цей твій інвестор бачились саме на цвинтарі — тому, старому, знаєш, на Майзелова. Мовляв, там похований котрийсь із їхніх каббалістичних авторитетів і для кращого, мовби, єднання з першоджерелами… Ну словом, якась така маячня. Але після розмови з навісним Сегалом щось мені в голові зрушило, і я навідався туди, глянув, що та як… Духовного прозріння — нуль, зате весь надгробок засипаний цидулками і кольоровими камінцями. Мені навіть лячно стало — якась, їй богу, ворожба… Знаєш, — Мартин звів на товариша трохи нетутешній погляд. — Так не буває.

— Як саме? — перепитав той.

— Та… не можу збагнути — кому було потрібно вбивати того старого ошуканця? Навіть спадку з нього жодного — всі свої заощадження він заповів якомусь шпиталю! І всі ці замкнені двері, літери, ворожіння…

Ян заусміхався, пригадавши свого лукавого сусіда.

— Може, ти просто чогось не знаєш? А може це — вирок Синедріону?

Мартин погрозливо насупився, і Ян враз збагнув, як зле ведеться свідкам, котрих його товариш мусить «притискати».

— Чув, може? Це такий єврейський верховний суд. Коли б він далі існував, то цілком міг би скарати нашого клієнта на горло за розголошення священних таємниць. Чи щось таке.

— Ха-ха, — одповів Мартин, — а далі ти мені порадиш викликати для допиту Примару-рюмсу з Королівської вежі?

— О, нарешті ти почав мислити тверезо, — втішився Ян, — вживання пива сприяє твоїй когнітивній апперцепції!

Мартин ледь не похлинувся.

— Та ти, бідося, занедужав! Ходи ковтнеш свіжого повітря!

Регочучи, Ян дозволив вивести себе з «Гладоморні». Надворі остаточно поночіло, і саме тепер настала його улюблена пора. Старе місто змовницьки ховало лице, обертаючись плутаниною сновиддя, де просто було заблукати, цілком згубивши свої денні віхи.

В повітрі чулася дзвінка холоднеча.

— Гарно би грогу, — пересмикнувшись, повідомив слідчий.

— До «Готики» крок дороги, — нагадав йому Ян, знаючи напевне, що грог там роблять якнайкращий.

«Готика» була баром зі страшною чорною вивіскою, захованим в глибокому підземеллі міського суду, чий підмурок був значно давніший за надбудову. Деякі значущі деталі свідчили про те, що тут за старих часів живцем гноїли занедбаних острожників, та ще й досі можна було розгледіти видряпані на стінах велемовні прокльони. Мартин почувався тут як вдома.

— Сегал сказав мені одну дивну річ, — повідомив слідчий, розлігшись у величезному м’якому кріслі зі склянкою грогу в долоні, — Яков Левін почав викладати лише після того, як померла його дружина… Цікаво, чого б це?

Ян тяжко замислився.

— Ну… Ти ж звернув увагу, їхня традиція передбачає нормальне існування неодмінно у шлюбі. Неодружений чоловік сприймається якимось неповноцінним… Може, це в нього була така ніби компенсація?

Мартин похнюпився, зазираючи до склянки.

— Еге ж, будь-що зробиш через жінку. Або через її відсутність.

— Ма-артине! — зацікавився Ян. — Ану ж бо, про що це ти?

— А хоч би про те, — злостиво буркнув той, невідь-чого звинувачувально тицяючи пальцем у товариша, — про те, що іноді випадає захопитися жінкою, котра ніколи не буде твоєю. Щастить тобі, холєра, — маєш, що хочеш, і твоє ніде, ні до кого над ранок не втече!

— Та може, — кисло промовив Ян, — якщо не зважати на те, що кожного разу я почуваюся так, мовби розбещую школярку…

Мартин глузливо пирхнув.

— Не знаєш свого щастя.

Ян знизав плечима. Таке неоднораз спадало йому на думку. І втім, він охоче посперечався би з товаришем. Хотілося послухати його аргументи. Ану як пощастить переконатися — раз і на завжди?

На жаль, слід було йти.

— Мартине, мені вже на роботу час. Відпровадиш мене до Градчан?

— А чого ж, — погодився той.

Якийсь час вони мандрували мовчки — Мартин, поринувши у свою таємничу зажуру, не помічав нічого довкіл. Проте, десь аж посеред Кам’яного мосту він повернувся до дійсності й почав звично скаржитись на свою невдячну роботу. Невдовзі, на Градчанській площі, він спинився, задерши голову до неба.

— Е-ее, Мартине, — Ян смикнув його за рукав, — ти чого став? Вити будеш? Так до повного місяця ще либонь з тиждень!

Той лише відмахнувся, уважно розглядаючи різьблений обрис палацу навпроти.

— Палац Шварценбергів… — нарешті повідомив слідчий.

— То шо? — здивувався Ян, і аж потім лише його осяяло, — Шварценбергів?!

— Нині там військовий музей, — сповістив Мартин, — але, якось мені розповідали про клопотання їхнього нащадка щодо реституції власності графського роду. Гм-м, цікаво…

— Ну бачиш, — зрадів Ян, — може і знайдеться якийсь людський мотив для того вбивства. Гроші, приміром.

Мартин ляснув його по плечі, випромінюючи раптовий ентузіазм.

— Сподіваюсь, так воно і є. Гроші! І жодних тобі жінок! Алілуя, брате!

Ян скептично хитнув головою. Ці романтичні потерпання якось погано сполучалися з товаришевим безжурно-цинічним характером. Лишалося сподіватися, його самого така біда не спостигне. Навряд

1 ... 10 11 12 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"