Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Та ні, сонце тут ні до чого. Ти побачив магічний світ. Ось так його, якщо захочуть, бачать маги. Сріблясті лінії — це лінії сили, хоча й дуже слабенькі. А зернята, що світяться, — це часточки сили, з яких і складаються магічні лінії. Черпаючи з цих ліній або збираючи ці часточки в собі, маги використовують силу для створення заклинань, ритуалів або дій. Але ти бачив тільки маленькі зернята, а навіть для простенького заклинання їх треба чимало. Тому згасло чародійство на Землі. Бо нема де взяти ману. Так спільною мовою позначають часточки магічної сили.

— А як маги перетворюють силу в заклинання?

— Такий дар дається Богами. Але маючи дар, все одно треба вчитися, щоб користуватися силою. Є, правда, випадки спонтанного використання сили. Наприклад, у людини є талант до вогненної магії. Він про це не знає. І його хтось розлютив. Він викрикнув щось зі злості, а разом зі словами у кривдника може полетіти вогненна куля. А от повторити спеціально він вже не зможе. Ось щоб свідомо користуватися магією, потрібно вчитися.

— А ті учні, які у вас були, Галина, наприклад, вони мали талант?

— Галина мала, правда, посередній. А до того ж вчитися довго не хотіла. Добре, що талант у неї був нешкідливий, лікарський. А був би вогняний чи водяний! Вона б бід натворила через невміння. Ось у Ані теж лікарський талант. Ще їй із природою подобається працювати. Може змушувати дерева рости швидше, може вовка вилікувати, струмок знайти, стежинку в лісі. Найголовніше, що їй це подобається. І вчитися подобається. Якщо не кине, буде замість мене.

— Ліна, а у вас якого роду дар?

— У мене? Я б назвала його людський. Я можу вилікувати людину, а можу змусити щось зробити. Можу і вбити. Але поки не доводилося такого робити. Але потроху за стільки років всілякої магії навчилася. І повітряної та водяної. Тільки вогонь мене погано слухається.

— А скільки вам років?

— А ти як вважаєш?

— Я думаю років сімдесят-вісімдесят.

— Трохи помилився. Мені сто п’ятдесят чотири роки.

— Нічого собі! Та ви найстаріший житель Землі виходить!

— Маги можуть довго жити. Хоча навіть для них середній термін сто десять — сто двадцять років. Так що за всіма мірками мені не довго залишилося.

Нік хотів ще щось запитати, але тут з лісу на галявину вийшла Аня і відволікла його. Вона несла повну корзину різних трав, а поруч з нею біг ще один вовк. Вони наблизилися до Ліни і Ніка. Вовк підійшов до двох інших та спокійно ліг, не звертаючи на чужинця ніякої уваги. Ліна відволіклася від розмови, взяла кошик у Ані і почала перебирати трави, які зібрала дівчина.

— Молодець, — похвалила Аню мольфарка. — Гарні трави назбирала. Сьогодні ввечері зроби знеболюючі ліки на завтра. Нехай настоюються. Гаразд, засиділися ми тут. Пішли додому. Скоро темніти почне.

Нік позіхаючи встав з каменю. Він подивився на годинник і здивувався. Вже минуло більше трьох годин, як вони вирушили в ліс. І дійсно скоро буде темніти. Помітивши рух, до нього підбіг вовк, який ходив з Анею. Нік сіпнувся вбік від несподіванки та страху. Але вовк не нападав і не гарчав, а просто підійшов до нього, обнюхав і став поруч. Столичний гість стояв, боячись поворухнутися.

— Не бійся, — сказала Аня. — Це Прайм. Син Вови і Роксани. Ліна їм дала знати, що ти свій. Так що тепер вони і тебе оберігати будуть. А Прайм любить нових. Він молодий і йому подобається гратися. Так що будь готовий з ним повозитися.

Додому вони дісталися, коли вже почало темніти. Вовки залишилися на межі лісу. Прайм спробував було побігти за новим товаришем, але Вова рикнув на нього і він зупинився. Зробивши крок із лісу, Нік помітив, як за спиною зімкнулися непролазною стіною дерева. У цей день він побачив стільки незвичного, що навіть не здивувався черговому диву.

Вечеря пройшла без будь-яких пригод. Здавалося, що присутність гостя все ще бентежила мешканців будинку. Говорили за їжею мало і більше про домашні справи. Коли ж поїли, Ліна відправила Аню готувати настоянку на завтра. Нік хотів було подивитися, як це робиться, але мольфарка попросила його залишитися. Вони сіли в зручних кріслах перед каміном. Незважаючи на спекотну погоду на вулиці, камін горів, але було дивно, що при цьому біля нього не було жарко, а просто приємно тепло. Напевно, і тут не обійшлося без магії.

— Ну що, Ніку, як тобі сьогоднішній день? — запитала Ліна.

— Дуже насичений. Стільки всього побачив. Я вже більше десяти років пишу про всякі екстрасенсорні й незвичні дива, але такого не бачив.

— Ти просто справжніх чародіїв ще не зустрічав. Всі, кого ти бачив, це люди, які або взагалі не мають нічого спільного з магією, або спонтанні майстри, що випадково іноді користуються силою.

— А багато є справжніх магів?

— Та ні, дуже мало. Я ж казала, що сили немає на Землі. Та й знань багато було втрачено.

— Ліно, але ж ви за стільки років могли б виховати не один десяток!

— Ніку, я не можу тобі все зараз розповідати. Можливо, прийде час і я зможу це зробити. Я ж тут не дуже давно. Тільки останні тридцять років. Ти знаєш, чародіїв в принципі не може бути багато. Для сильного мага треба мати дар. Боже Зерно. Або, як його ще називають, магічне Зерно. А потім ще довго і важко вчитися. Але