Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Якщо подолаєш прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо подолаєш прокляття" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 60
Перейти на сторінку:
з коней гепнулися один за одним наступні двоє.

Диводан сторопів. На його нападників ззаду наскочив кремезний вершник у куртці, яка щільно облягала його тонкий стан, — сміливо кинувся зі списом на останнього, дерев’яним держаком відбив удар короткого меча й точним сильним рухом простромив груди супротивника — той сторчма впав до копит наполоханого коня.

Незнайомець і Диводан зупинилися, хижо глянули один на одного. Обоє сопіли, але розпочати розмову не наважувалися. Невідомий хлопець був майже одного віку з Диводаном. Мав приємне засмагле обличчя. Його міцні руки судомно стискали списа, з бронзового наконечника якого капала на вбитого кров. Холола під срібним павутинням дощу…

Диводанові стало моторошно: вперше від його рук загинули люди. В дичину стріляв часто, подумки цілився і в людей. Коли хизувався перед хлопцями, метав стріли із зав'язаними очима… Але свійську тварину й ту шкода буває…

Та вони ж самі винні: напали вп’ятьох, з переможними радісними вигуками переслідували одного! А цей степовик, не вагаючись, став на бік слабшого.

— Ти хто? — Диводан сховав стрілу, закинув за спину лук.

— Гайнелій, — не одразу відповів хлопець і повільно опустив спис.

— А на цих чого напав?

— Я за ними давно полюю.

Диводан несподівано розсміявся:

— Сам?! — він дрижав від холоду й вогкості, сміх звучав уривчасто та непривітно.

Гайнелій зиркнув спідлоба, вороже, з викликом, ніби кажучи: «А тобі що до того?»

Ще до того, як з уст злетіли перші слова, обоє зрозуміли, хто є хто. Говірки в орачів і степовиків схожі, але вимова — різна. Диводан точно знав, що на сагайдак Гайнелій скаже — тула, на шию — вия, а білку вервицею назве. Це не біда. Прикро те, що народи-сусіди — ворогують між собою.

— Ти мені життя врятував, — Диводан звично закріпив за плечима лук, рішуче підійшов до Гайнелія. — Я цього не забуду, — намагався говорити піднесено, а про себе безрадісно зауважив, що орачі чомусь завжди були данниками степовиків, ось і він сьогодні живим залишився завдяки ласці Гайнелія.

Проте його рятівник, сидячи верхи, не спішив розставатися зі списом. Підозріло оглядав Диводана:

— Як ти тут опинився? Орачі далеко… А ти сам…

— Не вжився зі своїми, — щиро зізнався Диводан. — Захотілося простору, свободи…

— Сам пішов чи вигнали?

Диводан образився:

— Сам.

— Орачі так не поводяться.

— Звідки знаєш наші звичаї? Ти ж із нами не жив?

Гайнелій лише знизав плечима, ще раз оглянув доскіпливо молодого орача, відтак приторочив свій спис до сідла. Диводан зовсім осмілів:

— То за що тебе вигнали?

Гайнелій гордо звів голову, але нічого не відповів.

— А чи варто нам сваритися? — Диводан підійшов ближче, погладив шию Гайнелієвого коня. — Ти мандруєш одинаком, і я. Згинемо поодинці — і квит. А удвох веселіше. Ти мене врятував сьогодні, може, і я колись зможу тобі віддячити. Заприсягаюсь: лиха не заподію. Шкода, що Сонце за хмарами, і я не можу скласти йому присягу.

Степовик пружно зіскочив на землю, мовчки оглянув спітніле обличчя Диводана, усіяне ластовинням, і його лице проясніло. Він не міг з упевненістю сказати, що переконало — слова чи бірюзовий дитячий погляд.

— Гляди не підведи, ти поклявся, — голос Гайнелій мав дужий, густий, і слова його звучали переконливо.

— Не підведу! — Диводан зрадів, переможно змахнув перед собою кулаком. — Розведімо багаття. З ранку голодний, дрижаки ловлю. Але спершу позбираймо стріли. Негоже, щоб добро пропадало.

Нахилився до вбитого:

— Глянь, який меч!

— Спершу б годилося зловити коней… — мовив Гайнелій, і Диводан підтримав його:

— Це діло! Коні в них справні, від таких неможливо втекти. Коли впіймаємо, розповім, як я свого втратив.

Ловити наполоханих тварин за суцільною завісою дощу було нелегко. Тішило те, що дощовиця мала ущухнути: цієї пори зливи кількаденними не бувають.

10

Наближався вечір. Хлопці розкошували вдвох у шкіряному наметику, який знайшли в сумці одного з убитих. Отаборилися затишно, мов у хаті.

Серед несподіваної здобичі виявили й харчі. Коли Диводан розкрив сідельну сумку й удихнув аромат хліба та овечої бринзи, рот одразу наповнився слиною. Хлопці відрізали по скибці — хліб був трохи черствуватий, але смачний, — а решту, а також бринзу й копчені шматочки м'яса залишили на чорний день.

Звиклий до мандрівного життя Гайнелій хутенько розпалив багаття. В очереті хлопці вполювали кількох дрібних качок, попатрали, зварили в невеликому похідному казані.

Диводан помітив, що його веселість та балакучість дивують спокійного неговіркого степовика, але самому орачеві відлюдкувата вдача Гайнелія дуже подобалась: «Мовчить — і добре, мені вільніше теревенити». Він не помітив, як розповів незнайомцеві майже все про себе. Хотів навіть на сопілці заграти, але та залишилась у притороченій до сідла сумці, яку вранці поцупили розбійники.

— І куди ж ти тепер? — запитав у нього Гайнелій, одягнутий у затісний шкіряний одяг. У нього було приємне обличчя, мужнє й відкрите. І лоб зовсім без зморшок, яких доволі мають навіть молоді кочовики.

1 ... 10 11 12 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо подолаєш прокляття"