Читати книгу - "Подих диявола."

— Я готовий її виконати, але ви не погоджуєтеся,— сердито помітив Лілієнкрон.

— Ми вже говорили про це, професоре. Я не можу доручити її вам. Після всього, що трапилося.

— Згоден, я припустився помилки. Я зробив поспішні висновки й помилився. Але тепер у мене достатньо відомостей, і я готовий спробувати ще раз. Віддайте замовлення мені, і я вас не розчарую.

— Не можу, і ви це знаєте. У мене зв’язані руки,— відповів Шпренглер.— У вас був шанс, і ви повернулися ні з чим. Я відстоював вашу кандидатуру, але все, що зміг зробити,— це одержати добро на організацію другої експедиції під керівництвом іншої людини.

Лілієнкрон схрестив руки на грудях і насупився.

— Було б добре, якби ви пояснили нам, про що, власне, йдеться,— втрутився Гумбольдт.— Досі ми не почули нічого, крім натяків.

Шпренглер кивнув.

— Ви маєте слушність. Але все це досить туманно. За відомостями Поортвліта, справа почалася майже дванадцять років тому, після виверження вулкана Кракатау. Ви пам’ятаєте, тоді здійнялася велика хвиля. Не стільки в океані, скільки у світовій пресі. До сьогодні це виверження вважається найбільшою катастрофою в історії людства, ще страшнішою, ніж виверження Везувію та загибель Помпеї. У повітря злетів цілий острів, і від нього навряд чи щось залишилося. І після цієї катастрофи земля ніяк не може заспокоїтися. Раз у раз відбуваються землетруси. Димлять вулкани. Це, звісно, не дивина, адже йдеться про тихоокеанський вогненний пояс. Однак справа ускладнюється тим, що з різних частин країни доходять чутки про дивних істот, які нападають на будинки та села, викрадають людей і тварин. Ніхто не знає, звідки ці створіння приходять і куди несуть свої жертви. Схоже, вони навіть і слідів по собі не залишають. Напади відбуваються винятково вночі, коли всі сплять. Описи розходяться. То розповідають про двоногих рогатих козлів, схожих на чортів, то про згорблених довгоруких істот, схожих на орангутангів, із величезними, неначе блюдця, очима. Губернатор Поортвліт уважає все це марновірством, але не може заперечувати, що населення живе в страху. Місцевий проводир, людина на ім’я Бхамбан, змушує дівчат раз на місяць тягти жереб, і ту, котрій не пощастило, відправляють цим створінням як подарунок. Я розумію, що це варварський звичай, але, як не дивно, це діє. Відтоді, як його запровадили, безладдя почали траплятися рідше. Що стосується Поортвліта, то він терпить, але як людина освічена не може схвалювати подібного. Метою завдання є виявити причину того, що відбувається,— Шпренглер розвів руками.— Такими є факти. Ширшої інформації в мене, на жаль, немає. Перш ніж просити професора Лілієнкрона розповісти про свої пригоди, я хотів би запитати вас, пане Донхаузер, чи не могли б ви погодитися на подібну експедицію? Я знаю, що Ява дуже далеко й подорож буде тривалою, але можу завірити, що вона окупиться. Крім того, що голландська торговельна федерація виплатить вам значний гонорар, я хотів би запропонувати вам із почестями та славою повернутися до університету. Ви б одержали в розпорядження кафедру, знову змогли б публікувати свої роботи і стали б повноцінним членом нашої академії. Що скажете? — погляд керівника звернувся до Гумбольдта.

У лівому куті за спиною директора цокав годинник.

Шарлота подивилася на дядька. Гумбольдт глибоко замислився.

— Ваша пропозиція викликає повагу, пане Шпренглер,— сказав він за деякий час.— Я вважаю, що ваш новаторський підхід заслуговує визнання. І все ж таки змушений відмовитися. Я досить багато часу провів у цій установі, щоб знати, що структури, які змусили мене до відставки, так швидко не зміняться. Навіть якщо голова розумна й молода, це ще не означає, що й тіло таке ж саме. Будуть потрібні роки, щоб реформувати університет.— Сказавши це, дослідник покосився на Лілієнкрона, котрий похмуро сидів на своєму стільці.— Мені дуже шкода.

Шпренглер зажурився.

— Тоді мені, мабуть, доведеться відмовити Поортвліту. Ви були моєю останньою надією. Невже немає ніякої можливості вас умовити?

— Цього я не казав,— посміхнувся Гумбольдт.— Якщо я відмовився від вашої пропозиції, це не означає, що я відмовляюся від замовлення. Маю зізнатися, що історія мене заінтригувала. Схоже, що ця справа саме відповідає моїм інтересам. Геологія, чужа культура, лиховісні події,— саме цим ми й займалися під час наших останніх поїздок.

— Тому я й зупинив свій вибір на вас...

— Зачекайте,— сказав Гумбольдт.— Послухайте спочатку, що я скажу. Я хочу, щоб мій син і моя племінниця з початку наступного семестру змогли навчатися в цьому університеті.

Шпренглер здивовано здійняв брови.

— Якщо ваша племінниця хоче відвідувати лекції, це можна влаштувати...

— Ні, я говорю про зарахування. Офіційний вступ до університету. Це ключова умова. Все інше — дурниця.

Лілієнкрон із натугою відсапався. Шпренглер видав щось середнє між фирканням і покахикуванням.

— Ви... Ви хочете, щоб я зняв заборону на вступ до університету для жінок?

— Таким є моє бажання.

— Це незвичайно... До цього питання потрібно підійти з усіма пересторогами.

— Так, незвичайно,— погодився дослідник.— Але час уже давно настав. Німеччина, що забороняє жінкам навчатися в університетах, плентається далеко за всіма європейськими країнами. Настав час змін.

— Не знаю, я б...

— Це моя вимога,— сказав Гумбольдт.— Або ви погоджуєтеся, або ми розходимося. Але тоді, боюся, я не зможу взятися за це замовлення.

Шпренглер мовчав. Він зіщулився, немов на його плечі поклали багатотонний вантаж. Шарлоті навіть стало його трохи шкода. Коли він відповів, голос його було ледь чути:

— Ви хоча б уявляєте, що на мене обрушиться?

— Уявляю, бюрократична лавина.

— Це ще м’яко сказано...

— Але ви маєте погодитися, що моя вимога обґрунтована. Зізнайтеся, ви ж самі цього хочете.

Шпренглер кинув на дослідника промовистий погляд. Але він іще довго мовчав, перш ніж заговорити.

— Ви справжній вовкодав,