Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » В Багдаді все спокійно 📚 - Українською

Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В Багдаді все спокійно" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 103
Перейти на сторінку:
того, щоби серед вас, молодих алкоголіків не почуватися непитущим ідіотом. Твоє здоров’я!

Ми швиденько ліквідували цей комплекс неповноцінності і з насолодою відсьорбнули гарячої кави. З насолодою - бо була вона не така вже й добра, а просто доречна.

Під вікном Управи якась запізніла компанія відчайдушно заволала на ходу: «Самогоне, самогоне, хто тебе тепер не гоне, хто тебе тепер не гоне - і в селах, і в містах!…»

- Ну що у нас за люди, Сирота? Як щось хороше, так обов’язково треба спаскудити.

- Пісню маєте на увазі?

- Пісню, горілку, ковбасу, життя…

- То хто з нас про політику? Краще налийте, щоб руки не міняти.

Старий слухняно потягнувся до пляшки, налив по повній, а решту сховав, звідки взяв.

- Годі з нас. У нас не п’янка, а цей, як ти кажеш, мозковий штурм. Допивай і кажи, що думаєш.

- Думаю, що його пальчиків у нашій картотеці немає. На блатного не тягне. Жодної наколки. Якщо місцевий, то кинуться шукати вже зранку. Якщо приїжджий - оголосять у розшук, не дочекавшись вдома. Звісно, краще було б опізнати його якомога раніше. Бо без цього у нас не слідство, а так - вилами по воді.

- А ти з мотиву почни.

- А їх усього два: або грабунок, або зведення якихось порахунків. Щодо грабунку, то я би на місці вбитого не дав би до себе непоміченим, та ще й ззаду підійти. Це ж не Хрещатик вдень, а Піонерський парк уночі. Біля філармонії чхни - а від стадіону «Динамо» кричать: на правду! Це я до того, що кроки далеко чути. Нормальна людина обов’язково зупиниться, обернеться і пропустить того, хто за ним поспішає.

- То що у тебе виходить? Разом ішли?

- Швидше за все. Хоча грабунку це не виключає. Кишені ж порожні.

- Сирота, ти ж знаєш: є грабунок, а є його імітація аби прикрити справжній мотив. Порожні кишені - це ще не доказ. Хоча… щось мені підказує, що вбитий і вбивця були не просто знайомими, а й разом попередньо випили. І не важко прорахувати, де.

- Почніть із того, де вони НЕ могли випити.

- Маєш на увазі інтуристівський ресторан, котрий в «Дніпрі»?

- Звісно. По-перше, там було спецобслуговування, а по-друге, якщо вони випили, то від «Дніпра» аж на саму гору не попруть: завів би у двір і там прирізав. Ні, тут треба шукати щось таке - на одній площині з місцем убивства.

- Тоді ресторан «Київ» теж відпадає. Канадську делегацію, як я чув, поселили в апартаментах «Націоналю», а це через стінку. Відповідно… що там у нас іще в окрузі, Сирота?

- Спасибі партії і уряду за турботу про здоров’я народу, що у нас не Париж, де, кажуть, розпивочні з рестораціями на кожному кроці. Найближче у нас три точки. Вдень «Золотий півник», увечері - «Зозуля» і «Динамо».

- «Зозуля» відпадає, синку. Від неї ще далі на паркову алею пхатися, ніж від «Дніпра». А «Динамо» підходить. На одній, як ти кажеш, площині і вважай майже поруч. Через місточок закоханих передибати - і ось воно. Вибирай собі кущик до смаку.

- От тільки, Іване Борисовичу, оцей удар по горлу мене бентежить. Ви щось там про свій партизанський досвід казали?

- Мене теж бентежить. І якраз партизанський досвід, тільки не той, що ти подумав. У сорок другому прибився до нас у загін один хлопчина років п’ятнадцяти. Приїхав у село до бабці на літні канікули з Києва, а тут війна. До армії не взяли, вивезти не встигли. Перемучився осінь-зиму під німцями, а навесні ми там проходили, він і пристав. Тримали його при штабі, а він усе в бій рвався. Начитався, розумієш, Гайдара.


Від автора: Гайдар (Голіков) Аркадій Петрович - відомий до війни радянський письменник. У громадянську - командир карального загону ВЧК. Вигнаний з армії і відданий під трибунал за звірства проти мирного населення. Засуджений до розстрілу, але помилуваний за станом здоров’я - параноя у клінічній формі. Писав книги для дітей та юнацтва. Своє кредо висловив коротко і відверто: «Я тільки прикидався дитячим письменником. Насправді ж я готував майбутніх бійців для Червоної Армії». Загинув восени 1941-го року в бою на станції Ляплява Золотоніського району Черкаської області.


Олекса Сирота:


Своє партизанське минуле Старий ніколи не згадував просто так, до слова. Тому я одразу нашорошив вуха.

- Не пригадую, кому вже на дурну голову спала думка перевірити цього тимурівця у реальній справі. Але потренували його, поганяли і взяли з собою на операцію. Власне там не бойова операція була, а сама назва. Місточок один треба було спалити - дерев’яний. Благенький такий, його навіть не німці охороняли, а місцева поліція. От ми хлопця й послали зняти єдиного вартового. До речі, такого ж шмаркача, як і він сам, тільки поліцая. Думали, кров’ю вмиється, смерть впритул понюхає і запроситься назад до штабу папірці писати. Бо книжки читати - то одне, а живих людей різати - зовсім інше.

- І що, подіяло?

1 ... 10 11 12 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"