Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

При застосуванні принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим В.І. Тютюгін рекомендує розмір відрахувань із заробітної плати визначати наступним чином: а) якщо більшим є відсоток відрахувань у більш суворого за строком покарання, то він визначається і для всього строку покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів. Тобто поглиненню тут підлягають і менш значні відсотки відрахувань із заробітку; б) якщо більшим є відсоток відрахувань у менш суворого за строком покарання, то поглинення відрахувань не здійснюється і для кожної частини остаточно визначеного за сукупністю покарання залишаються ті відсотки відрахувань, які були встановлені судом за кожний окремий злочин[55].

На нашу думку, важко погодитися з останнім ствердженням автора про те, що поглинення відрахувань із заробітної плати не здійснюється і для кожної частини остаточно визначеного за сукупністю покарання залишаються ті відсотки відрахувань, які були встановлені судом за кожний окремий злочин, оскільки:

— строк покарання є тим «головним» каральним елементом, який визначає сутність виправних робіт;

— відсотки відрахування із заробітної плати в доход держави є «другорядними», оскільки при побудуванні санкцій статей Особливої частини КК не враховуються;

— в цьому випадку, замість принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, фактично буде застосований принцип одночасного застосування різних принципів (поглинення та складання) призначення покарання за сукупністю злочинів;

— не можливо підрахувати ту частину строків виправних покарань в період яких необхідно буде стягувати відповідні відсотки відрахувань із заробітку. Наприклад, особу було засуджено за ст. 185 ч. 1 КК до 1 року 6 місяців виправних робіт з відрахуванням в доход держави 10 % із заробітку і за ст. 125 ч. 1 КК до 1 року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 15 % із заробітку. На підставі ст. 70 ч. 1 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання призначено 1 рік 6 місяців виправних робіт. Виникає питання, а в який період треба стягувати 10 % та 15 % заробітку в доход держави, якщо найбільш суворе з призначених покарань береться судом до уваги, так би мовити у повному обсязі?

У судовій практиці неодноразово виникало питання про застосування ст. 69 КК після призначення покарання за сукупністю злочинів. Деякі судді не бачать перешкод для застосування даної статті Кримінального кодексу, оскільки кримінальний закон не містить заборони на її застосування після призначення покарання за сукупністю злочинів. Проте з такою точкою зору не можна погодитися. Аналіз ст. 69 КК свідчить про те, що суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожен злочин або тільки за один з них і остаточно призначити покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК. Верховний Суд України неодноразово відзначав, що застосування положень ст. 69 КК при призначенні покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, є неприпустимим (п. 8 постанови Пленуму)[56].

Приклад перший: Верховний Суд України скасував вирок районному суду, яким Д. було засуджено за ч.3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, а за ч.2 ст. 289 КК на 5 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, із застосуванням ст. 69 КК, суд призначив Д. остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі[57].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 12.12.2006 р. Н., раніше судимого 10.12.2002 р. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки виправних робіт з відрахуванням 15 % заробітної плати в доход держави, 18.02.2004 р. звільненого умовно-достроково на 11 місяців 10 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ст. 71 КК із застосуванням ст. 69 КК за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 1071 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 71 КК, відповідно до яких, при призначенні покарання за сукупністю вироків остаточне покарання має бути більшим від покарання за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Також судом при цьому порушено вимоги ч. 3 ст. 72 КК, відповідно до якої основне покарання у виді штрафу при призначенні покарання за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягає і виконується самостійно[58].

Крім того, місцевий суд безпідставно застосував ст. 69 КК до покарання призначеного за сукупністю вироків, перейшовши до більш м’якого виду основного покарання.

Помилки протилежного характеру допускають судді, коли, призначивши покарання за декілька злочинів окремо, звільняють засудженого від відбування покарання за будь-який з них (ст. 75 КК), а потім на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначають покарання за сукупністю злочинів.

Приклад: Вироком місцевого суду від 10.08.2006 р. Т. був засуджений за ч. 3 ст. 191 КК на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади, за ч. 1 ст. 366 КК до 510 грн. штрафу. На підставі ст. 75 КК останній був звільнений від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що відповідно до вимог чинного законодавства при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, зобов’язаний визначити остаточне покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК. Цих вимог закону суд не дотримався — визначив Т. покарання за ст. ст. 191 ч. 3 і 366 ч. 1 КК, але не визначив остаточно покарання на підставі ст. 70 КК. Крім того, суд застосував до засудженого ст. 75 КК і звільнив його від відбування покарання