Читати книгу - "Квентін Дорвард"

— Коли б я був королем Франції, — сказав юнак, — я не завдавав би собі стільки клопоту з цими капканами, а намагався б керувати державою так добре, щоб жодна людина не наважилася підійти до мого житла з лихими намірами, а щодо тих, які прийшли б із добрими намірами, — ну, що ж, чим більше таких, тим нам веселіше.

Його супутник подивився на всі чотири боки, удаючи, що він збентежений, і тихо проказав:

— Цить, цить, пане паже з бархатною торбинкою! Я забув сказати, що тут навіть дерева мають стільки вух, скільки листя на них, і негайно переказують усе, що почують, до власного кабінету короля.

— Та я не дуже турбуюся за це, — відповів Квентін Дорвард. — У мене вистачить сміливості і на те, щоб висловити свою думку перед лицем самого короля Людовіка, борони його боже. Але щодо вух, про які ви кажете, то, побачивши їх на людській голові, я б відтяв їх своїм мисливським ножем.

В густій імлі громадина встає,

За гратами ворота в замку є;

Щоб ворогам закрити в замок путь,

Глибокий рів і мур навколо йдуть;

Внизу ручай тихесенько дзюрчить,

Вверху дозір і вогник мерехтить.

Так розмовляючи, Дорвард і його новий знайомий дійшли до того місця, звідки видно було весь фасад замку Плессі-ле-Тур, який навіть за тих неспокійних часів, коли великі феодали мусили жити в могутніх фортецях, відзначався міццю і неприступністю.

Від узлісся, де юний Дорвард зупинився із своїм супутником, щоб подивитися на королівську резиденцію, простягалася, або, правдивіше, підіймалася вгору відкрита галявина, на якій не було нічого, ні дерев, ні кущів, крім одного велетенського напівсухого старого дуба. Цей простір залишили відкритим згідно з правилами оборони всіх часів, щоб ворог не міг наблизитись до мурів під захистом дерев, невидимий з бійниць замку.

Замок було оточено трьома мурами з визубнями і з бастіонами на кожному розі, причому другий, внутрішній мур, вищий за перший, зовнішній, був побудований так, щоб можна було нищити ворога, коли б він захопив верхній майданчик першого муру. В свою чергу понад другим муром здіймався третій і найвищий, побудований з такою самою метою. Навколо зовнішнього муру, як француз пояснив своєму молодому товаришеві, оскільки вони стояли нижче за підвалини мурів і не могли його бачити, був прокопаний рів у двадцять п’є[25] завглибшки, який наповнювався водою через спеціально влаштовану загату на річці Шер, або, точніше, на одній з її приток.

Перед другим муром був ще другий рів. Третій проведено поміж другим і третім, останнім, муром. Край муру на всьому протязі був оточений залізним частоколом, який мав те саме призначення, що й так звані шво-де-фриз[26] у сучасній фортифікації. Верхівка кожного кола була розщеплена на окремі зубці, що робило всяку спробу перелізти через частокіл просто самогубством.

З-за останнього, внутрішнього, муру видно було самий замок-фортецю, що являв собою групу будівель різних періодів, тісно розташованих й пов’язаних в єдине ціле стародавньою баштою. Башта була старіша за всі будівлі і, мов чорний ефіопський велетень, здіймалася високо в небо. Вузенькі отвори бійниць, де-не-де пробиті замість вікон, справляли таке неприємне враження, яке ми відчуваємо, дивлячись на сліпу людину. Інші будівлі навряд чи краще були пристосовані до вимог культурного життя: їхні вікна виходили на внутрішній замкнений двір, отож зовні замок більш скидався на тюрму, ніж на палац. Король, який був тоді при владі, навіть посилив такий ефект, бо, добудовуючи палац, звелів брати цеглу найтемнішого кольору, темний пісковик і сажу, змішану з глиною, щоб надати всьому замкові одноманітного відтінку далекої старовини: як і всі підозріливі люди, він приховував свою підозріливість.

Ця потворна фортеця мала лише один вхід, принаймні Дорвард помітив тільки одні ворота, які були в центрі першого зовнішнього муру, де стояли дві велетенські башти. Він міг побачити також неодмінні для цих башт речі: опускні грати і звідний міст; грати були опущені, а міст піднятий. Подібні вхідні башти можна було помітити на другому й третьому обвідному мурі, але не на одній лінії з першим входом, бо прохід не прорізував усіх трьох мурів навпростець. Навпаки, хто заходив до замку, той мусив іти ще приблизно п’ятнадцять туаз поміж першим і другим муром під загрозою бути обстріляним з обох мурів, коли намір його був ворожий. І знову, пройшовши другий мур, він мусив ще настільки ж відхилитися від прямої лінії, щоб досягти воріт третього внутрішнього муру. Отже, щоб дістатися до замкового двору, треба було перейти два вузькі і небезпечні дефіле[27] під фланговим обстрілом артилерії і зламати одні за одними аж троє воріт.

Прибувши з країни, так само спустошеної війною з чужоземцями і внутрішніми феодальними чварами, — з країни, де були гори, прірви, гірські потоки й багато створених самою природою укріплених позицій, юний Дорвард чимало знав про мистецтво оборони. Але він щиро визнав перед своїм супутником, що ніколи не гадав, щоб військове мистецтво могло зробити стільки для захисту там, де природа так мало сприяла цьому; бо замок, як ми вже згадували, стояв на великому горбі.

Ще більше було його здивування, коли товариш розповів йому, що в околицях