Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

В управлінні представники школи провокували процес знецінювання знатності, висунули принцип заміщення посад за здібностями. На практиці це вело до перманентного оновлення бюрократичного апарату.

Відомим теоретиком і практиком легізму був Гунсунь Ян, котрий більше відомий у історії як Шан Ян (390-338 р. до н. е.) і який був страчений (розірваний колісницею). До речі, всі видатні легісти закінчували своє життя досить сумно, як жертви того насильства, котре пропагували. Шан Ян вважав, що за природою людина є злою і її можна стримати тільки карою і страхом. Особливості людської природи він покладав і у підґрунтя суспільної історії, яку поділяв на три періоди: користолюбство, людинолюбство, законолюбство. Раніше, коли люди були простішими, більш чесними і водночас більш дурнішими, ними можна було керувати силою розуму. Тепер же, коли люди стали хитрі, нечесні й розумні, керувати ними можна лише силою. Ось один із численних рецептів управління з книги легістів “Шан цзюнь шу”: “Люди за своєю суттю прагнуть до порядку, однак їхні дії породжують безладдя. Тому там, де людей суворо карають за дрібні провини, провини зникають, а тяжким [злочинам] просто немає звідки взятися. Оце і є “наводити порядок ще до того, як виникне безладдя”. Там, де людей суворо карають за тяжкі злочини і м’яко карають за дрібні провини, не тільки не можна буде запобігти тяжким злочинам, а й не можна буде попередити дрібні провини. Оце і є “наводити порядок, коли в країні вже вибухнуло безладдя”[21]. Зразковою з точки зору управління є та держава, де мало нагород і багато покарань. Їх оптимальне співвідношення 1:9, тобто одна нагорода на дев’ять покарань. Протизаконні вчинки викорінюються не нагородами, а виключно покаранням.

Видатним теоретиком легізму був також Хань Фей (280-233 р. до н. е.), погляди якого викладені у книзі “Хань Фей-цзи”. У цьому творі можна віднайти багато схожого з конфуціанцем Сюнь-цзи стосовно злої природи людини, з позицією Мо-ді відносно спростування головних засад філософії Конфуція а також з положеннями даосизму. Однак провідна думка легізму зберігається незмінною: закон і покарання - головні важелі управління, менше заохочень - більше покарань. Хань Фей прибічник такої централізованої влади, коли правитель прагне вирівняти всіх перед законом і однаково карає за його порушення як своїх наближених сановників, так і простих людей.

Самоназва школи - “мін цзя”, за аналогією з давньогрецьким способом філософування представників школи називають по-європейські софістами, а за аналогією з напрямками європейської середньовічної філософії цю школу ще називають школою номіналістів. Школа звертала увагу на відношення речей і вираження цих відносин у судженнях. Її представники роз’єднували речі і їх властивості, вважаючи, що якості можуть існувати самостійно, безвідносно до будь-якого субстрату. Виходило так, неначе властивості додаються до речей органами чуття, які має людина, і залишається проблематичним, наскільки ці властивості належать речі, до якої ми відносимо ті або інші якості. Тому дивними нам здаються вирази типу “білий кінь не є конем”, адже за їх позицією наше око бачить білизну певної форми, а наскільки вона належить тому, що ми позначаємо іменем “кінь”, залишається невідомим або непевним знанням. Такий аргумент належить Гунсунь Луну (325-250 рр. до н. е.) у трактаті “Гунсунь Лун-цзи”. Наведемо для зразку уривок з цього трактату:

“- Чи може білий кінь не бути конем?

- Може.

- Яким чином?

- “Кінь” - це те, що позначає форму; “білий” - це те, що позначає колір. Те, що позначає колір, не є те, що позначає форму. Тому стверджую: “білий кінь” - не кінь.

- Коли маєш білого коня, не можна говорити, що не маєш коня. І хіба те, про що не можна сказати, що не маєш коня, не є кінь? Мати білого коня - значить мати коня. Чому ж, ставши білим, він перестає бути конем?

- Коли просять “коня”, можна дати як буланого, так і вороного коня. Коли ж просять “білого коня”, дати буланого чи вороного коня не можна. Припустимо, що “білий кінь” є не що інше, як “кінь”; в такому разі, що не попроси, все було б однаково. Якби, що не попроси, все було б однаково, то “білість” не відрізнялась би від “коня”. Але коли те, що просять, не має відмінностей, тоді чому дати буланого і вороного коня то можна, а то не можна? Вочевидь, “можна” й “не можна” взаємно заперечують одне одного. Ось чому, оскільки буланий і вороний коні, які суть одне, відповідають бажанню “мати коня” і не відповідають бажанню “мати білого коня”, теза “білий кінь не є кінь” вважається неспростовно доведеною”[22].

Засновником школи імен був Хуей Ши (або Хуей-цзи). Про нього у книзі “Чжуан-цзи”, що належить його опонентові Чжуану Чжоу (369-286 рр. до н. е.) говориться: “Хуей Ши був дуже різнобічним, а його твори могли наповнити п’ять візків. Його вчення було суперечливим і плутаним, а його небезсторонні слова не попадали у ціль... Сам Хуей Ши вважав свої висловлювання великим поглядом на Піднебесну і викладав їх софістам. Софісти Піднебесної разом з ним віднаходили задоволення у таких висловлюваннях. Вони говорили: “У яйця є пір’я. - У курки три ноги. - Собака може стати бараном. - Кінь несе яйця. - Вогонь не гарячий. - Гнідий кінь і ворона корова разом складають три. - Білий пес є чорним. - У сироти лошати ніколи не було матері...”. Хуей Ши щодня сперечався з людьми і разом з іншими софістами Піднебесної навмисне створював дивні висловлювання, і то було основою його діяльності. Однак сам Хуей Ши вважав свої висловлювання наймудрішими і говорив: “Хто може зрівнятись зі мною в усьому Всесвіті?”[23].

Не дивлячись на загальну упереджену оцінку творчості Хуей Ши у творі