Читати книгу - "Материками й океанами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Диви-но, братця, як уминають російські щі! — сміялись матроси.
Другого дня обмиті і пострижені «робінзони» походжали вже в смугастих штанях і куртках. Одне тільки заважало їм і завдавало очевидних страждань: черевики. Хлопчики так незграбно і з такою обережністю ступали по палубі, так злякано оглядались, що довелось відмовитися від наміру одягти їх у повну форму.
Від Островів Росіян експедиція попрямувала на Таїті.
Теплої липневої ночі з'явилась темна пляма цього великого острова. Невиразно вгадувались обриси гір. В пучині океану мелькали риби, що світились. Вітер доносив ледве вловимий аромат апельсинів.
Вранці таїтяни оточили шлюпи, навперейми пропонуючи лимони, ананаси, банани, кокосові горіхи, смачне коріння.
Скоро завітав і сам король острова — По-марі з королевою.
Гості і хазяї обмінялись люб'язностями та подарунками. Чи не найбільше Помарі зрадів кільком простирадлам: король і його сім'я одягались тільки в світлий одяг, а біла тканина у королівських кравців уже кінчалася.
Що ж до смаків королеви, то вони виявились трохи несподіваними. Залишившись наодинці з Лазарєвим, її королівська вельможність каліченою англійською мовою попрохала пляшку рому.
— Я вже послав королю кілька пляшок, — шанобливо сказав моряк.
— Він все вип'є сам, а мені ні краплі не дасть, — з сумом відповіла королева.
Довелось посилати по ром…
Заманливі були відкриття в теплих водах, щедра природа Таїті, але думка про невідому землю біля Південного полюса не покидала моряків. Задушливими тропічними ночами вони говорили про полярні льоди. Слухаючи співи птахів, що літали в яскравій зелені, вони згадували різкі крики пінгвінів.
Щиро прощалися моряки з таїтянами. Хоч на шлюпах запасли всього вдосталь, остров'яни знову й знову везли в подарунок плоди і коріння. Апельсини і лимони довелося солити в бочках — так багато їх понаносили.
Попрощались моряки і з хлопчиками, знайденими на безлюдному острові. Суворі, згрубілі в морських мандрах люди всім серцем прихилились до довірливих хлопців, дуже тямущих і кмітливих. Своїми витівками, пустощами, цікавістю вони так нагадували вихрястих Ваньок і Петьок, які залишились там, за океаном…
* * *
Знову порт Джексон, підготовка до нового походу в льодові широти.
Наприкінці жовтня 1820 року «Восток» і «Мирный» покинули береги Австралії, а в середині грудня вчетверте перетнули Південне полярне коло.
За минуле антарктичне плавання росіяни побували в тій частині земної кулі, центром якої є Південний полюс і про яку наука знала не набагато більше, ніж про природу Марса. Вони пробивались туди, де на всіх картах за розпливчастою лінією кордону недоступної криги зображували величезну білу пляму.
Кораблі описали навколо цієї плями гігантську дугу. Експедиції пощастило проникнути набагато південніше, ніж плавав Кук. У січні 1820 року вона підходила до берегів землі, в лютому росіяни були біля неї знову і впритул наблизились до розгадки найбільшої таємниці Південної півкулі.
Тепер, рухаючись далі на схід після зимової перерви, вони повинні були за час другого антарктичного плавання замкнути коло біля берегів Південної Америки. Російські моряки задумали перетнути всі триста шістдесят меридіанів там, де вони, наближаючись до Південного полюса, сходяться все тісніше.
Вони вирішили будь-що побачити корінний берег невідомої землі.
І от якось — кораблі щойно перетнули вчетверте Південне полярне коло — сталась подія, на перший погляд незначна, але яка найбезпосередніше стосувалася до цієї землі, яка вислизала.
Було так. Із «Востока» помітили на одній крижаній горі жирних пінгвінів. — Шлюпку спускати!
Незабаром мисливці повернулись назад з доброю поживою і привезли на «Восток» незвичайної величини королівського пінгвіна. Птаха спіткала доля багатьох його родичів: бідолаху потягли на камбуз.
Але хутко судновий кок вискочив зі свого приміщення, розмахуючи кулаком:
— Дивіться, братця, каміння!
Кок розтулив кулак, показуючи купку темних камінців.
— Яка дивина! — забурмотіли розчаровано матроси.
— Сам камінь — не дивина, а ти краще скажи мені, навіщо його пеньдвин у животі носив? — образився кок.
Про знахідку доповіли вахтовому офіцерові. Маленькі крихти гірського каменю бережно розклали на столі в кают-компанії. Звідки вони потрапили в шлунок пінгвіна? Адже до найближчих островів по карті приблизно дві тисячі миль.
Отже, пінгвін нещодавно був на якомусь невідомому березі. І цей берег — недалеко!
Знову невловиме хвилювання — близько земля! — охопило людей.
Але саме останні дні 1820 року, коли мета знову здавалась близькою, майже відчутною на дотик, мало не виявились трагічними для «Востока». Одного дня корабель потрапив у вузьку прогалину між двома айсбергами. Крижані гори зближувались. Одна з них була такою високою, що відняла вітер у найвищих парусів, і ті безпорадно повиснули. Судно втратило хід. Уже могильним холодом війнуло на палубі, уже темно стало в каютах, коли верхні паруси знову наповнились вітром, шлюп стрепенувся і залишив за кормою небезпечний прохід.
За цією пригодою — нова. Різкий поштовх звалив людей з ніг. Речі в каюті полетіли на підлогу. Залунав страшний тріск — чи не найзловісніший зі всіх звуків, які народжуються на кораблі.
«Зіткнулися з крижиною», — ця думка промайнула в кожного. Минуло кілька страшних хвилин, перш ніж вахтові доповіли, що крижина вдарила по товстих дошках, набитих там, де якір висить за бортом. Гострий її край зірвав під водою мідні листи, але не проламав борту.
Уже зовсім незадовго до Нового року кораблі розійшлись у тумані. «Мирный» трохи відстав від «Востока». Він був десь недалеко, і щопівгодини глухий гарматний постріл давав знати про це. Але після одного з таких пострілів звідти, де мав бути «Мирный», раптом долинув гуркіт, тріск, а потім все вщухло.
Невже гарматний постріл зруйнував яку-небудь крижану громадину, вже підточену сонцем і водою? А що, коли шлюп перебував поблизу айсберга і уламки крижаної гори зачепили його?
Постріли з «Мирного» вщухли. Вахтові чули тільки, як тонко свистав вітер у снастях. Беллінсгаузен наказав підняти всі вітрила. Можна уявити собі радість моряків, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.