Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд 📚 - Українською

Читати книгу - "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 91
Перейти на сторінку:
з напівзнайомою людиною, потеревенив — нічого ж бо не сталося! Але щось сталося, бо Іра почала з’являтись у мої сни еротично, явно мене зваблюючи. Ми десь блукали чи піщаною косою біля моря (до речі, біля моря ніколи не був), ноги вряди-годи засмоктувалися, і ми зі сміхом виривали їх із полону; незмінно бачили якогось невеликого катера, на якому веселилася, п’ючи й танцюючи, компанія розшалілих молодиків та дівчат; а коли доходили до краю коси, катер раптом зникав, ніби провалювався під воду, і нам у вічі починав дути гарячий, солоний і мокрий вітер. Тоді ми повільно роздягалися, невідривно дивлячись одне на одного, десь так, як через скло отого тролейбуса; я з одного боку коси, яка в цьому місці була метрів на п’ять, а вона з другого; відтак, не відриваючи поглядів, ішли неквапно одне одному назустріч; потому вона лягала на пісок, і я легенько водив пальцями по її тілу, а вона заплющувалася, і на її тілі тремтіли прозорі краплі води, що їх закидав до нас вітер із хвиль. Я нахилявся й цілував ті місця, де були краплі, ніби випивав їх, і, що дивно, були не солоні, а солодкі та хмільні. Тоді наближався до її струнких персів, на лівому була більша родимка, обціловував і їх, засмоктуючи, як дитя вишню, сочка, а вона сміялася й гладила мені волосся. Отже, щоночі відбувалася така еротична катавасія, посеред якої несподівано прокидався, ніколи акту не завершував, хоч часом і проникав у її глибину. А не завершував, бо найсокровеннішої миті щось доконче траплялося: чи випливав раптом затонулий катер, приставав до берега, і з нього починали висипатися одягнені по-пляжному чи й зовсім голі хлопці та дівчата, і визкотіла шалено й пронизливо музика, і починалися довкола нас дикунські скоки, на нас цілком не зважаючи, і тільки один із них у смугастих, як американський прапор, трусах та з малою борідкою, з першими сивинами в довгому волоссі, сідав біля нас на пісок і пильно дивився, а тоді казав:

— Але ж, юначе, ти зовсім не вмієш кохати жінку! Не втратив іще непорочності?

Цей сон явився до мене абсолютно однаково тричі, я прокидався саме після цих слів незнайомця, але, що дивно, у холодному поті, хоч не доберу й досі, чому це мене лякало. Непорочності я справді таки не втратив, але чому це не вмів кохати жінки, коли моя напарниця відчувала від моїх пестощів насолоду, навіть сміялася вряди-годи щасливо? Однак ці сни мене виморювали, і я виходив із дому з важкою головою, світ похитувався, речі в кімнаті й на вулиці ніби оживали й починали рухатися, тож мусив чи присісти, чи зупинитися, щоб здобути тяму чи ж зорієнтуватися, де пробуваю, бо все навколо здавалося чужим; зрештою, таким воно й було насправді.

Отак і почалося моє божевілля. Не знав, де Іра живе, не знав навіть її прізвища та по батькові, отже шукати її в Києві хоч би через телефонні довідники та адресні столи — річ марна. Сподіватися на ще одну випадковість було б так само безумом, бо де її знайти в цьому мурашнику? Відшукати її мав сам, забувши власні дурні принципи незавойовництва, але коли дівчина продовжити зі мною спілкування не бажає, наївно міркував я, то чи маю їй надокучати? Хто я такий, добре відала, окрім того, я висловив відверто бажання дальших зустрічей; відповіла на те цілком виразно й недвозначно: «Ні!» Отже, тобі, молодче, піднесено гарбуза, і чи такий ти ідіот, щоб на те не зважати, і чи такий позбавлений гордості, аби з цього не уразитись? Але був іще той невідривний з’єднаний погляд, який увіч мене провокував; здається, саме тоді мені й закинуто в душу те насіння чи бацили, які оце й проросли. А що це значило? Тільки те, що порядна дівчина ніколи не згоджується на любовну пропозицію з першого разу, я це знав, хоча й був ще непорочний. І це тим більше було ймовірно, бо всі нитки між нами не обірвано, і це вона також мала чудово знати. Лишалося їх дві: електричка, в якій щодня їздить на місце роботи, а друге — станція, де працювала у школі, а школа там була лише одна, щонайбільше дві. Правда, остання річ могла бути непевна, тобто інформацію дівчина, як це заведено в їхньому племені, могла подати неправильну. Одно напевне: та станція і справді далі від моєї, коли міряти від Києва, отож я мав би перевірити їх всі на цьому проміжку. Але вчинити це не просто, адже зайнятий роботою саме тоді, коли працює й вона. Отже, найпевніша мала бути електричка з тієї пори, коли здибалися, хоч сама призналася, що їздить нею не завжди, інколи звільняється раніше, інколи пізніше, а часом затримується на довше, тож і тут усе закрутила й закаламутила.

З такими думками і з душевною пригнітою я плуганився дорогою між своїм помешканням і пероном; саме з’явився поїзд із Києва; ясна річ, на нашій станції він не зупинявся. Але мені той поїзд був цілком байдужий: для пожильців станції поїзд, який тут зупиняється, набагато важливіший, ніж той блискучий, який пролітає мимо.

День видався холодний, хоч сніг майже зійшов, лишень де-не-де сіріли його потемнілі клапті; учора пройшов дощ, дорога покрилася сірими калюжами; зрештою, і моя душа, про яку стільки розводився, була покрита такими ж калюжами — то мертва вода, бо в ній ніщо не живе. Але як ця вода, що тут, під ногами, розмочує дорогу, перетворюючи її у в’язь, так і та, в душі, перетворює у в’язь мої думки й почуття, отож хочу йти на ці лови, а водночас не хочу. Не хочу, бо перед очима стоїть, наче вбитий у землю кілок, виразне Ірине: «Ні!», а хочу, бо не можу не хотіти, тобто почуваюся подоланим, а певною мірою ідіотом, бо не можу забути того погляду, яким дивилася на мене через шибу дівчина.

Маю одну непереборну рису — я винятково обов’язковий: коли щось пообіцяв, то неодмінно те виконаю, хоч би те й було мені неприємно; коли ж чиню щось без зобов’язань, то можу легко і без гризот чини міняти. Що ж я пообіцяв Ірі? Нічого, але в останні хвилини зустрічі дивилася на мене, ніби чогось просила, я ж погляду не відвів, отже на прохання

1 ... 10 11 12 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд"