Читати книгу - "Господарство доктора Гальванеску, Юрій Корнійович Смолич"

Потім, трохи помовчавши, він додав тоном лектора:

— Розумієте, справа в тім, що організм землі й організм рослини значно простіший за організм тварини. Тварина ж до того страшенно розбещена, особливо людина. Знайти для неї штучну поживу надзвичайно важко: треба врахувати все — і кровообіг, і нервову систему, і вібрації розумового апарату, і статеві хвилі, і соціальну спадщину віків, і нажиті мікроби тисячі хвороб, і багато всякої, всячини… З другого боку, можливо, що цілий цей метод хибний. Може, неправильно шукати і пристосовувати потрави для організму, може, навпаки — організм тварини треба пристосувати до першої-ліпшої потрави. Тобто спростити людський організм, довівши його простоту до простоти коли не землі, то бодай організму рослини…

Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав.

— Я втомлюю вас…

— Ні, ні! Що ви! — заперечила Сахно.

— …і надто покладаюся на вашу нездогадливість… Ви вже мені пробачте, але в кожного винахідника є межі, далі яких він не може говорити про свої роботи.

— У вас, мабуть, працює багато робітників? — запитала Сахно. — Щоб виконати всю роботу тут, потрібно чимало робочих рук.

— Не дуже, — заперечив доктор Гальванеску. — Ви забуваєте, що в мене геть усе механізовано й електрифіковано.

- І все ж таки тут працює не одна сотня люду? Навіть при максимальній машинізації?

Доктор Гальванеску хитро примружився.

— Я бачу, ви не від того, щоб довідатися, яка саме ця цифра?

— Так. Це дуже цікаво. Цікаво знати, як заощаджує робочу силу ваша система. У вашому господарстві все побудовано на механізації, але, з другого боку, тут стільки різних удосконалень, що потребують робочих рук.

Гальванеску засміявся.

— На це питання я не дам вам відповіді. Це мій секрет. Спитаю тільки вас, чи багато людей зустрічали ви в моєму маєткові і на полях?

— Нікого… поки що, — щиро призналася Сахно. — Я навіть подумала, чи не свято яке сьогодні. Мушу признатися, що це не тільки захоплює й інтригує мене, а й… трошки, знаєте, якось стає моторошно. Таке безлюддя…

Гальванеску засміявся знову.

— Недарма цієї землі так бояться довколишні мешканці. Ваше ім’я вимовляється з якимсь півмістичним острахом. Про вашу особу говорять…

— Коли люди чогось не знають, вони плетуть усякі дурниці, - різко перебив Гальванеску. — Цим вони винагороджують себе за свою обмеженість і нездогадливість… Апроте… вони мають де в чому рацію. Я не терплю цікавих і роззяв. Я нікого до себе не пускаю і караю необачних…

— Можливо, ви праві, - підтакнула Сахно, щоб не дратувати марно Гальванеску. — Але вернімося до нашої балачки про робочу силу. Людей на полі не видно зовсім, хоч пора зараз і робоча. Цілком очевидно…

Але Гальванеску гостро й суворо її спинив:

— Для вас тут немає нічого “цілком очевидного”. Ви можете будувати собі які хочете гіпотези, але, повторюю, не чекайте від мене відповіді на це питання. Я вже сказав вам, що основного принципу моєї системи господарювання — мого “секрету”, що його так кортить вивідати вашій академії, я вам не скажу. Хто знає, може, питання про робочу силу і є основний секрет моєї системи? Отже, прошу вас не вертати до цього питання.

— Я прошу мені пробачити…

Але Гальванеску, звичайно, не слухав і, за своєю манерою, зразу змінив свій суворий і гострий тон на іронічно-веселий.

— Хто знає, може, ви агент якоїсь профспілки чи там котрогось з інтернаціоналів і шукаєте потрібної вам “нечуваної експлуатації”, щоб потім дзвонити по всіх ваших дурних газетах, компрометуючи моє ім’я та звертаючи на мене увагу всяких нероб і нездар… А проте, — він ще раз різко змінив тон, — коли вже ви так хочете, я покажу вам зараз моїх робітників. А то ви справді надумаєте всяких дурниць.

Він замовк і довго вицокував на своєму апараті.

— Тут недалеко провадяться меліоративні роботи… Мені не потрібне оце озеро, і я вирішив перенести його в парк: там бракує води в ставках. Зараз риємо канал. Прошу.

Вони знову сіли в циклонетку й повернули назад. Через виноградники й плантації машина вернула до парку, обігнула ріг муру й виїхала з другого боку озера. Не доїжджаючи до берега, доктор Гальванеску спинив мотор.

— Ми подивимося звідси. Озеро дуже малярійне, і ближче під’їжджати небезпечно.

— Але ж там працюють люди?

— Вони мастяться спеціальним захисним елексиром. Комар його боїться. Глядіть.

Сахно вже й сама дивилася в той бік. Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал. Там працювали зараз дві землечерпалки. Біля них мурашіло з десяток робітників. Праця відбувалася надзвичайним темпом, і люди, здавалося, не ходили, а бігали. І в той же час зразу бив в очі надзвичайний лад і організованість усієї роботи. Кожний робітник, очевидно, педантично виконував якусь певну й обмежену частку загальної роботи, зосереджуючись тільки на ній, і більше не дбав ні про що. Здаля кожний видавався наче шрубиком у загальному механізмі праці. Можна було помітити точні, добре вивірені й виміряні рухи. На ці рухи згодом ставало навіть важко дивитися, — до того вони були розмірені й автоматичні.

— Яка чудова муштра! І яка досконала організація роботи! — захоплено крикнула Сахно. — Я починаю думати, що це й не люди, а якісь автомати.

Гальванеску в цей час відкрив свій апарат і вибив коротенький акорд. Наче від помаху чарівницького жезла, вся робота вмить спинилася… Люди застигли на місці, машини перестали стукотіти… Але перш ніж ошелешена Сахно в. стигла вражено скрикнути, Гальванеску клацнув іншим клавішем, і робота знову моментально відновилася в тому ж темпі.

— Це геніально! — захлинулася Сахно. — Це вище за людський розум! Дорогий професоре, невже ви не скажете, як ви досягаєте такого швидкого виконання ваших наказів?

Замість відповіді доктор Гальванеску