Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Важко дихаючи і сходячи потом, він відчув уві сні літню спеку, без цих видінь вже не уявляючи свого існування. Думка, що він у черговому сні знову побачить дівчину, змушувала серце теліпатися в могутніх грудях. За ці роки, всупереч своєму дикому норову і всьому, чому його вчили предки, він прив'язався до Джин, бажав її і ненавидів її за це.
Навіть тоді, коли йому догоджали інші жінки, він хотів торкатися лише дівчини з рудим волоссям, яка перетворилася в надзвичайну красуню. Цього разу ведіння його здивувало. Виникли чужинці. Проте, самим інтригуючим було те, що вона розповіла про себе: виявляється, в її крові ховалися коріння того, іншого світу. Що задумала ця бунтарка?.. Вирвавшись з полону сну, він лише сильніше занепокоївся. Потім його накрило злістю. Адже вона ризикувала не лише собою. Не більш, не менш,— вона ризикувала долею його народу!
- Ти потрібна мені, клята відьмо!!! — прогарчав він, і луна рознесла його крик далі по печерах.
***
Джин повернулася додому пізно вночі, пообіцявши чужинцям відвідати їх через кілька днів.
- Де ти була, Джинджер? — тихо подала голос матір, не запалюючи свічок. - Я місця собі не знаходжу, ти ж знаєш, — чекаю тебе, доки не переступиш поріг.
- Ну що зі мною може трапитися, мамо, - Джин обняла матір, безпомилково орієнтуючись в темряві. - Я знаю, як обходити небезпеку, ховатися і виживати. Слава Богині, наш староста помер від невідомої хвороби, я тепер хоч свободою надихаюсь, поки у мене є час.
- Думаєш, він повернеться?
- Чи він, чи хтось інший, все одно. Я сама напрошусь заради Ірми. Тільки не починай плакати. Ти знаєш, мамусю, я живуча, виплутаюся.
- Наполеглива і живуча, як струмок, з-під землі проб'єшся, — підтакнула їй мати, яка вже давно виплакала всі свої сльози, і тепер хоч світло, хоч темрява, жінка все одно вже не бачила обличчя своєї доньки. - Тільки як ми без тебе, ти ж наша годувальниця.
- Видаси Ірму заміж, і будете жити-поживати, а у мене моя доля на роду написана. Я народилася для драконів, мій шлях лежить до них. Таке тобі там Мерк недавно заявив?
- Правда, так і сказав, а ще додав, що красива, мовляв, у тебе дівка. Каже: через Джин всі дракони в цитаделі переб'ються.
- Ну от, моя краса їх всіх вб'є, і настане нова ера людей, — гірко посміхнулася Джин. - Йдемо спати, з ніг падаю.
Вона не могла набрати із собою ні одягу, ні черпаків, ні навіть їжі в достатній кількості, щоб це не було помітно. Джин боялася привернути увагу односельців, вони і без того стежили за кожним її кроком, м'яко кажучи, не долюблювали дівчину через її раннього дракона - заступника. Джин дозволяла собі більше, аніж інші, зухвало залякуючи минулого старосту розправою. Нинішнього вона просто ігнорувала. Він намагався не помічати її, а вона — його. Більшу частину свого часу норовлива Джинджер взагалі проводила в лісі, на полюванні, тому їй було глибоко байдуже, що думали про неї її сусіди.
Тепер головним стало те, щоб люди не простежили: куди саме вона йде, і чим займається одна в глухому лісі, якщо мало не щодня повертається до помешкання з порожніми руками. Тому Джин взяла мотузку для пастки, кілька фляг, дюжину коржів, накидку, і швиденько побігла до Старого Лісу.
- А я все думав: коли ти з'явишся, — зустрів її біля входу до схрону Енді.
- Або з ким,— так?
- Гаразд. Я не думаю, що ти зрадиш нас, — ображено відповів він на її іронію. - Якби хотіла, вже давно б це зробила.
- Але зізнайся, версії подібні були? — посміхнулася Джин. - Ви всі міркували: приведу я маршалів, чи ні, а може я божевільна, чи просто набрехала вам про драконів. Або взагалі, що я лісова мимра, яка жадає вас трохи відгодувати, а потім зжерти! Що ви ще там навигадували? Я ж сподобалася не всім, особливо дівчатам.
- Та годі тобі, ми не злі, просто ще трохи шоковані. Намагаємося освоїтися і прийняти реальність. І мені ти сподобалась з першого погляду! — Енді знову променисто посміхнувся, дивлячись їй в очі.
Не затримуючи погляд, і не кажучи більше ні слова, Джин промайнула униз до решти.
- О, Джин, наша лісова фея! — радісно вигукнув товстун Такер. - Відчуваємо себе тхорами в цій норі. Порадуй, скажи, що дракони почали воювати між собою, і нам можна починати розчинитяся в натовпі.
- Війна — це страшно! — жорстко відрізала Джин, грізно насупившись. - Краще не накликай, безумцю! Коли ллється кров, дракони звіріють, від чого страждають неповинні люди!
- Гаразд, адже він пожартував, — примирливо вставив Роб. - Ми просто раді бачити нашого провідника.
- Я тут вам принесла дещо. Дрібниця. Все, що змогла, — зітхнула Джин. - Потім ще чогось підкину. Пастки на тварин ставити вмієте? Зараз літо, з голоду не пропадете.
- А як взимку, тут дуже холодно? — сухо поцікавилася Клер, гидливо обтрушуючи землю зі своїх штанів.
- Вони знайдуть вас раніше зими.
- Чому так безнадійно і похмуро? — знову заговорив Енді, давлячись коржем. — А де віра на краще, надія, врешті-решт, яка вмирає останньою?
- У тебе є надія, Енді, а у мене передбачення, — вже пробач, — глянула на нього Джин. — Дракони в усьому вельми пристрасні: вони пристрасно ненавидять, пристрасно хочуть їсти, пристрасно бажають жінку, тощо. Вони запальні, поривчасті, гарячі, напористі, в них усі якості сили вітру та вогню. І водночас холоднокровні вбивці. Їх не можна розжалобити, підкупити, переконати, закликати до голосу розуму, закохати. Вони самі вирішують: що і як саме робити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Душа дракона, Лаванда Різ», після закриття браузера.