Читати книгу - "Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко"

Алекс зі спокійною душею залишив хлопця на няню, яку йому прислали з агентства. Молода та скромна дівчина здалася йому аж занадто юною, але чоловіка це скоріш порадувало, аніж збентежило. Провівши інструктаж, чоловік не втримався, щоб не запитати:

— Ти хоч школу закінчила, дитино?

— Мені забороняють говорити на такі теми! – серйозно відповіла дівчина.

— А чужих дітей глядіти тобі не забороняють? – роздратовано запитав чоловік.

— Ні, не забороняють! Я маю рекомендації! – на повному серйозі озвалася дівчина.

— Добре, гляди не прогляди! – підморгнув чоловік, зачиняючи за собою двері квартири.

Вийшовши на вулицю він підкурив сигарету і вона здалася йому такою смачною, що чоловік аж розплився в усмішці. Його пізніше викликали на нараду, але неочікуване батьківство його помітно тяготило і він почувався ув’язненим у власній квартирі. Замовивши «наглядача» своєму малому «мучителю», Алекс зі спокійною душею пішов у кафе. Він із задоволенням перехилив би пару келихів дорогого коньяку довгривалої витримки, але на носі в нього була нарада з директором фірми, тому довелося обмежитися міцним американо з черговою сигаретою.

Зустрівшись з Артуром в конторі, друг одразу з порогу поставив Алексові пряме питання:

— Як воно, друже, живий?

— Та ну його! Нікому не побажаю бути батьком не з власної волі. – махнувши рукою, чоловік помітно засмутився. – Сподіваюся, що тест виявиться негативним і вже зовсім скоро я повернуся до нормального, драйвового життя.

— А якщо позитивний? – спокійно запитав Артур, створивши чергову проблемну ситуацію в голові Алекса.

— Навіть допускати цієї думки не хочу! – різко озвався чоловік, похапцем зіскочивши з теми. – Краще скажи, чи все до весілля готове?

— Майже! – щасливо посміхнувся Артур, відчуваючи майбутній присмак святкової церемонії. – Тільки подружка нареченої буде інша, бо з попередньою кандидаткою щось трапилося: чи руку, чи ногу зламала… Я якраз хотів про це тобі минулого разу сказати, — почухавши за вухом, сказав Артур. – Навіть не сказати, а попросити.

— Навіть так? – зацікавлено поглянув на друга Алекс. – Ну говори, раз хотів!

— Жанна просила тобі передати, щоб ти не намагався звабити дружку! – зам'явся Артур, висловивши вслух побажання своєї нареченої.

— Ого! А чого так? Якась цяцька приїхала? Чи теж заміж збирається, тому вона для мене табу!?

— Якраз таки навпаки! – пояснив Артур. – Це колишня шкільна подруга Жанни. Вони випадково пресіклися в місті, якраз перед тим, як Аня щось там собі зламала. Моя кохана сказала, що вже нема часу когось шукати в останній момент та змінювати сценарій, тому вирішила попросити побути дружкою давню, шкільну подругу.

— А чому до неї клеїтися не можна? – знову поцікавився Алекс.

— Ой, в неї там щось не все в житті гладко, та й з матір'ю якісь серйозні проблеми. Коротше, проблемна та дівка виявилася, я хоч і просив Жанну її не брати, але вона мене ніби не чує, каже буде і все. Коротше, друже, ти мене зрозумів. Якась там вся смикана й проблемна дамочка, то ж не варто морочити собі голову, тим більше, тим можеш будь-яку дівчину зацікавити, то ж…

Алекс перебив товариша, не давши йому договорити:

— Та все о'кей друже, не парся! Проблемні зі своїм тарганами й проблеми мені зараз ой як не на часі!

— От і чудово! – постукавши Алекса по плечу, зрадів Артур, адже йому вдалося не образивши друга порозумітися стосовно майбутньої, урочистої події.

На нараді шеф повідомив про деякі кадрові зміни та про ймовірну комісію зі столиці. Алекс уважно вислухавши останні новини, відчув значне полегшення, адже в його, як і в небагатьох інших колег є можливість працювати дистанційно. Він отримав завдання на створення абсолютно нової комп’ютерної програми, яку він зможе тестувати вдома, але інколи все ж треба буде навідуватися до офісу.

«Два рази на тиждень – це не так уже й багато» думав чоловік, відчуваючи умовне полегшення від того, що матиме зайву нагоду втекти від Дані.

Отримавши нові завдання та установки, Алекс вирішив запросити Артура на пиво:

— Друже, не складеш мені компанію!?

— Де? – серйозно запитав Артур.

— Пішли пропустимо по парі келихів пива!? – впевнено запитав Алекс, вже відчуваючи насичений смак пінного, хмільного напою.

— Вибач, але сьогодні ніяк не можу! Ми з Жанною репетируємо перший весільний танець, тому я зараз їду її забирати з роботи! – ввічливо відмовив Артур своєму другові.

— Ось дивлюся на тебе і не знаю, — злісно процідивши крізь зуби озвався Алекс, — коли ти став таким покірним рабом своєї господині? Ти краще он витри рожеві шмарклі з кулака та повернися в образ мужика, а не безхребетного підкаблучника. Аж дивитися противно! – ледь стримавшись аби не плюнути, Алекс знову потягнувся за пачкою цигарок, яка стала його рятівницею.

— Облиш, друже, — спокійно відреагувавши на Алексові звинувачення та образи, промовив Артур. – Ти ж пам’ятаєш, що я теж не так давно як і ти ображався на одружених хлопців. Я теж кидався неприємними словами та несправедливими образами в їх бік. Я не міг зрозуміти як вони можуть надавати перевагу, якійсь малознайомій жінці, а не друзям, яких знають з дитинства. А тепер я розумію, наскільки помилявся у свої словах та вчинках. І ти зрозумієш, коли зустрінеш свою єдину!

— Слухай, ти говори та не замовляйся! – вигукнув Алекс, поспішаючи покинути друга-підкаблучника.

По дорозі чоловік увесь час прокручував у голові прохання Артура. Спершу він поставився до нього з розумінням та певною іронією, але згодом йому стало прикро та неприємно через те, що його друг попросив його не клеїтися до подружки своєї нареченої, щоб не зганьбити саму наречену, адже від думки своєї давньої подруги вона виявилася досить залежною. Йому хотілося в ту ж мить набрати Артурів номер та послати того безхребетного підкаблучника під три чорти, разом з його самовпевненою нареченою Жанною, яка ніколи не приховувала свого негативного ставлення до Алекса.