Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

— У тому, що каже Бася, чимало слушного, — пробурмотів Стефанський, а майор таким чином дізнався, що ще один з його офіцерів устиг заприятелювати з новою співробітницею. Ось що значить гарне личко!

— Це припущення безпідставне, — заперечив Полєщук.

— Докази не підтверджують і вашої гіпотези про безумця.

— Доказом є трупи. Аж чотири.

— Ту саму роль вони відіграють і моїй версії. Переглянула всі книжки з криміналістики, що є польською мовою.

— Аж дві, — посміхнувся Стефанський.

— Трохи більше, — заперечила Слівінська. — Крім того, перечитала звіти про найвідоміші римські процеси, а також справи наших вітчизняних «вампірів». Там постійно повторюється одна річ: ті маніяки, чи як ви і їх називаєте, «безумці», при всій своїй кмітливості не мають уяви. Вбивають за чітко встановленою схемою.

— Майже кожен професійний убивця має свою улюблену техніку, до якої найчастіше вдається, — вважаючи за доречне нагадати, що й він знається на таких справах, докинув підпоручик Жешотко.

— Це правда, — погодився лейтенант у спідниці. — Звичайно вони діють так. Почерк одного «ведмежатника» легко відрізнити від почерку другого. Тут же маємо справу з чимось цілком іншим. Чотири трупи — й три способи вбивства. Спершу ніж чи якийсь гостряк. Потім — сокира. Два наступних вбивства вчинені з допомогою пістолета. Зрештою, це зрозуміло, чому саме так.

— А чому? — запитав майор.

— Застосування вогнепальної зброї зумовили обставини двох останніх злочинів.

— Не розумію, — втрутився Стефанський.

— Прошу подивитись на знімок, де зображене обличчя Червономєйського. Бачимо вираз не лише жаху, а й подиву. Цей чоловік не підпустив би вбивцю на ближчу віддаль. Принаймні, боровся б з ним. Адже мав при собі ніж. Сліди тієї боротьби були б помічені в теплиці, а може й на тілі злочинця. Вогнепальна зброя діє здалеку.

— Однак, — нагадав Зайончковський, — Червономєйського застрелено з короткої відстані. Як свідчить експерт, від двох з половиною до трьох метрів.

— Загалом це не суперечить тому, що вбивця, погрожуючи пістолетом, залякав жертву й наблизився аж на три метри, аби не схибити з першого пострілу. Якщо придивитися до обставин, за яких убито Делькота, то тут це видно ще виразніше. Залізничник працював серед рухомих вагонів. Знав, що на цій території він сам-один. Про «абеткового вбивцю», як його тут, у Забєгові, називають, мав би знати. Прізвище залізничника починалося саме на «D». Хоча, бувши мешканцем приміського села, Делькот, може, й не відчував такої загрози, як городяни Забєгова, прізвища котрих починалися на ту саму літеру, але однаково не підпустив би до себе на пустирі так близько чужого.

— Це міг бути не чужий, а дуже добре знайомий.

— Навіть найліпший знайомий опівночі на товарній станції кожному здасться підозрілим. Тим більше, коли місто охоплене панікою. Той, не інакше, стріляв із-за вагона в залізничника, який нічого поганого не сподівався. А потім полем утік до міста. Озброєний пістолетом злочинець почувався в цілковитій безпеці. Припускаю, що й Червономєйський, і Делькот загинули від рук однієї й тієї самої людини, вбиті з однієї й тієї ж зброї. Якщо удатися до теорії, то тут могло бути зовсім інакше: хтось третій підлаштувався під розшукуваного нами вбивцю й отак вирішив поквитатися із своїм ворогом.

— Зброя і справді та сама, — погодився майор. — Сьогодні з Катовіць надійшли результати експертизи. Я ще не встиг долучити їх до справи.

— В тому, що злочинець один, я абсолютно переконана.

— Ну, то до яких же висновків ти прийшла, Басю? — запитав капітан.

— Вважаю, намагаючись уникнути кари й спровадити розслідування хибним шляхом, злочинець убив трьох цілком випадкових, обраних навмання людей, щоб знищити четвертого.

— Делькота?

— Не обов’язково. В усякому разі, одного з цієї четвірки.

— А чому не з шести чи дев’яти? — Майор Зайончковський не міг приховати роздратування — надто спокійно міркувала ця дівчина.

— Не з дев’яти тому, що злочинець чудово розуміє: за кожним разом ризик зростає в квадраті. Чотири жертви для нього — найліпший варіант. Перший злочин викликав подив. Другого ще ніхто не пов’язував з першим. Після третього люди почали думати, чи це не справа рук якогось маніяка. Четверте вбивство переконало в цьому вже громадськість не тільки Забєгова, але й цілої країни, навіть міліцію. Злочинець досяг мети за відносно невеликого ризику. Навіщо ж йому ще жертви?

— Гадаєте, після чотирьох убивств у Забєгові запанує спокій?

— Абсолютно впевнена. Тим паче, що злочинець має ідеальну причину для цього.

— Яку?

— Він дійшов до літери «Е», а прізвищ на цю літеру в місті кілька, і всі ті люди — під захистом міліції. Громадськість охоче пояснить брак нових убивств тим, що злочинець злякався, принаймні, на певний час. Адже справжній шаленець не заплямує своєї честі й не пропустить бодай одну літеру абетки.

— Ви вважаєте, — ущипливо сказав начальник, — що всі наші перестороги не мають ніякого сенсу? Чи не так?

Лейтенант Барбара Слівінська зніяковіла:

— Я ж цього не сказала...

— Але з ваших слів випливає, що більше вбивств не буде. Я вас правильно зрозумів?

— Я переконана, що не буде, — мовила у відповідь дівчина, — однак у такій справі обережність не зашкодить. На мою думку, заходи, вжиті вами, пане майор, слушні і їх варто дотримувати...

— Добре, що хоч це визнаєте, — перебив дівчину Зайончковський.

Слівінська намагалася закінчити думку:

— Але заходи не допоможуть упіймати злочинця.

— А що, по-вашому, допоможе?

— Дуже старанне розслідування. Кожен злочин слід розглядати окремо, а вже потім — усі разом. Це — єдиний метод, що дозволить вхопитися за кінець нитки, яка приведе до клубка.

— По-вашому, розслідування було проведене погано?

— На жаль, так, — сумовито схилила голову дівчина. — А може, навіть не стільки погано, скільки надто поверхово. Це стосується передусім двох перших випадків, бо помилки в двох останніх — це вже логічний наслідок хибного припущення, нібито злочини — справа рук шаленця.

— А яких же помилок