Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Фантомна довіра, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантомна довіра" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 240
Перейти на сторінку:

— Хто? Дядько Максим?

— Степан! Степан сьогодні приїжджав. Їздив з бабусею на кладовище. Він був за кордоном, коли його мама померла. Приїхав, щойно повернувся в країну.

— Степан? На такій великій чорній машині?

— Так. Ти його бачила? — перепитала подруга.

— Машину бачила, а його ні. Хоча він мене бачив...

— Звідки ти знаєш?

— Ну, я йшла до тебе — машина стояла. А коли я відчинила твою хвіртку, то машина поїхала… Він був всередині і не вийшов. Мабуть, досі жалкує, що врятував мене…

— Не думаю. Дивно, що не вийшов. Він же питав про тебе! “Як там Русалонька?” Уявляєш? Назвав тебе Русалонькою! Я сказала, що ти в медичний універ не вступила, що поїхала дізнаватися сьогодні результат у медучилище, але я була впевнена, що ти все здаси. Говорив нормально. Усміхався. Казав, що радий мене бачити, що я виросла.

— Він з тобою завжди нормально говорив.

— Ну, так… А знаєш, Степан змінився. Став такий мО́цний, — Тоня підняла руки, демонструючи біцепси. — Погляд, щоправда, все такий же дивний. Я вже трохи відвикла від його очей. Де працює і чи одружений, не сказав. Лише усміхався і казав: “У мене все добре”. Дивно, чому ж він не вийшов?..

— Давай не будемо про нього говорити. Якби хотів... нічого ж не заважало вийти з машини і хоча б привітатися, але він цього не зробив, — Лора поморщилася, згадавши лютий погляд хлопця і його слова тоді. — Змінімо тему.

— Добре. Я зараз поставлю чайника. Якого ти там тортика принесла?

— Празький… — зітхнула Лора. Вся ця ситуація зі Степаном засмутила її, і настрій зіпсувався. Минуло стільки років… Невже вона настільки йому огидна, що він не зміг просто сказати їй “привіт”?

 

Перед початком занять в училищі була практика, під час якої студенти підмітали, мили, одним словом, готували навчальні корпуси до занять.

З початком навчання життя подруг круто змінилося. Юля жила в Києві у рідні, а Іра й Тоня перший час жили в гуртожитку. Вони регулярно просипали пари й вечорами дозволяли собі розважатися, за що отримували “наганяї” від майстра групи. На вихідні їздили додому і в неділю ввечері, або ранком понеділка, везли торби з харчами в гуртожиток. На наступні вихідні знову їхали додому. Після першого семестру дівчата їздили вже з дому, бо їхні батьки були “дуже незадоволені” навчанням доньок.

Лора не жила в гуртожитку і їздила з дому на навчання, а ввечері — додому, витрачаючи на дорогу майже дві години часу щодня, тому намагалася в електричці вчитися. Навчалася вона дуже добре.

У неї з’явилися нові друзі. Небагато, але з’явилися. Так сталося, що більш ніж половина Лориної групи прийшла з медичного ліцею, і всі були добре між собою знайомі та тримались одне одного. Ті, хто був “не з ліцею”, гуртувалися вже між собою, окремо. Переважно, у групі навчалися дівчата. Щоправда, з двадцять восьми студентів у групі, якимось дивом, було аж вісім хлопців.

По великому секрету Лорі розповіли історію про ліцеїстів. Одна дівчина, з паралельної групи, прийшла до завідувачки відділення, брати дозвіл на перездачу, і почула під дверима, як та розмовляла з якимось викладачем. Почута історія була про те, як ліцеїсти “покарали” викладачку ліцею, підмішавши тій оксибутират натрію, і потім потішалися над жінкою, котра почала себе не зовсім адекватно поводити. Спочатку вони сміялися, бо сплутана свідомість жінки і її поведінка видавалися їм потішними, а потім, коли у жінки почалися судоми, трапилося сечовиділення і почалося блювання, викликали їй швидку допомогу. Приїздила міліція, всіх допитувала, але спільники мовчали і ніхто нікого не видав. Ці ліцеїсти — ще та банда… Слід бути ДУЖЕ обережними з ними.

Пощастило з одногрупниками…

Беззаперечним красунчиком і улюбленцем групи був Іщенко Валерій, з ліцеїстів. Він працював на швидкій допомозі санітаром вихідними. З цієї причини, щопонеділка, часто дрімав на задніх партах. У нього була закохана чи не половина дівчат у групі, включно зі старостою.

Так трапилося, що Лору ставили з ним у пару на лабораторні роботи, бо ділили групу за списком. Ну, так вже виходило, що Ільчук Лариса і Іщенко Валерій у списку були поруч, а не Магушинець Марина (так звали старосту).

Ларисі Валерій не подобався. Зовсім. Він був симпатичним, русявим, сірооким красенем, у нього була сліпуча усмішка, але жахливий характер і бажання виїхати коштом інших. Лора не хотіла робити все сама, тому частенько сварилася з ним, намагаючись мотивувати його почати працювати. Він ображався, бурчав, але таки щось робив, і вони отримували, як правило, хороші оцінки.

Почалося перешіптування за спинами, що у них “шури-мури”.

— Слухай, не хочу ходити колами, тому запитаю прямо: у тебе з Іщенком щось є? — поцікавилась Олена Швець, дівчина з Фастова, котра не входила до числа ліцеїстів, і з якою Лора товаришувала.

— Нічого немає, а чому ти питаєш? — підняла Лора на дівчину здивований погляд.

— Маринка там, у дівчачому туалеті, отрутою плюється, що ти в неї Валерку відбила.

— Що? — очі Лариси збільшилися від почутого безумства. — У мене навіть у думках нічого подібного не було.

— Ви ж у п’ятницю разом з училища пішли. Це так?

— Так. Йому потрібно було на швидкісний трамвай, а мені це по дорозі, я ж потім на електричку йду, то ми пройшлися разом до Лепсе, а там вже кожен куди йому потрібно пішов-поїхав…

1 ... 10 11 12 ... 240
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантомна довіра, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантомна довіра, Лана Вернік"