Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Як тільки вони кліпнули, в наступну ж мить жінка розчинилася у повітрі. Залишився лише вчений, який дивився у вікно, прямісінько на непроханих гостей.

— Що будемо робити? — налякана дівчина переводила погляд то на Андрія, то на Степана. Вона була не готова побачити привид жінки. Хоча вже встигла побачити багато чого дивного.

— Спустимося! — спокійно відповів детектив, перевіривши пістолет.

— Але нас там чекають?! — серце шалено калаталося. Вона знайшла вченого, якого шукала.

— Тому і маємо йти! — Андрій заховав свій телефон у сумку-бананку.

— Один вхід у будинок, і такий самий вихід! — кивнув Степан.

— І ми ось так просто вийдемо, у пастку?

— Інших варіантів немає! Крім того, хіба ми не для цього сюди йшли? — на це ніхто не відповів детективу.

Сприйнявши тишу, як відповідь, Степан кивнув і пішов до сходів. Не зволікаючи, друзі пішли за ним.

— А що ти там казав про заплутаність кімнат на першому поверсі? — пройшовши половину другого поверху, детектив не витримав гнітючої тиші.

— Що? — Андрій був у своїх думках, тож не одразу зрозумів, що звертаються до нього.

— Вчений, що на вулиці. Ти сказав, що він пройшов повз нас, коли ми були на першому поверсі.

— А-а-а… Так! Думаю, це була ще одна пастка, як у лісі… Щоб ніхто сторонній не зайшов.

— І як саме вона працювала?

— Я не впевнений… Може, я помиляюся… Але, думаю, там якісь різні часові виміри… — він замовк і чекав, доки друзі «переварять» те, що він сказав.

— У кімнатах? — першою відізвалася Катя. — В кожній кімнаті свій часовий вимір?

— Не думаю… Скоріш за все, справа у коридорі. Коли ми з нього вийшли і зайшли у першу кімнату, для кожного з нас час почав йти по різному. Він розтягувався, стискався, плутався, розривався і складався.

— І як це пояснює те, що вчений прослизнув повз нас? — Степан зрозумів майже все, сказане Андрієм. Хоча в голові не вкладалося, як таке можливе.

— Думаю, у того вченого був свій часовий вимір. Чи, може, на нього та пастка не спрацювала через те, що він тут живе і працює. А може, просто дочекався, коли ми всі були в різних кімнатах, — закінчив він, знизавши плечима.

— Тож з найпершого кроку в будинок все було підлаштовано проти нас, — Степан згадав той жіночий голос, що нашіптував йому і налаштовував проти друзів.

— Гадаю, що — так!

— Думаю, нам буде про що побалакати з тим вченим!.. — розлючений детектив стиснув кулаки, готуючись вибити всі відповіді, якщо не зможе їх отримати під час звичайної бесіди.

Пройшовши коридор першого поверху, вони вийшли на поріг. На досить просторій прибудинковій галявині стояв вчений і посміхався, чекаючи гостей. Позаду трійці, з гуркотом зачинилися двері.