Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учта для гайвороння 📚 - Українською

Читати книгу - "Учта для гайвороння"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учта для гайвороння" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 279
Перейти на сторінку:
Балонову донечку!

— Маленьку? — Аша запхала собі руку під сорочку. — Ой! А що це в мене тут? Хочеш, покажу? Дехто з вас їх не бачив, відколи перестав смоктати мамцю!

Натовп знову зареготав.

— Цицьки в короля — жахлива біда, оце твоя пісня? Ну, Ральфе, ти мене спіймав — я справді жінка… зате молода жінка, не стара баба, як ти! Ральфом Перебийногою тебе кличуть… а кому ти ноги перебив? Чи не собі часом?

Аша витягла кинджала з-поміж грудей.

— Я теж мати, і ось моє грудне немовля!

Вона здійняла кинджала догори.

— А ось мої поборники!

Вони проштовхалися повз Віктаріонову трійцю і стали нижче від неї: К’ярл Дівчисько, Трістіфер Ботлик і Лицар — пан Харрас Харло, що мав меча на ім’я Присмерк, овіяного не гіршими піснями, ніж Червоний Дощ Дунстана Трима.

— Мій дядьо каже, ви його знаєте. Мене ви теж начебто знаєте…

— Я б хотів спізнати краще! — заволав хтось.

— Іди додому і спізнай дружину! — миттю відгукнулася Аша. — Дядьо каже, він дасть вам іще того, що давав батько. Але що вам дав мій батько? Хтось відповість: золото і славу. Солодку волю, скаже хтось інший. Так, це було… але були і вдови, як вам розкаже князь Чорноплив. Скільки ваших домівок віддали вогню, коли прийшов Роберт? Скількох дочок споганили ґвалтом? Спалені містечка, зруйновані замки — це теж дав вам мій батько. Поразка — ось його дарунок. І дядьо хоче дати вам ще. Але не я!

— Що ж ти нам даси? — запитав Лукас Кидь. — Гаптування?

— Так, Лукасе. Я вигаптую нам королівство. — Аша перекинула ножа з однієї руки в іншу. — Нам слід засвоїти науку Молодого Вовка, який виграв усі битви… і програв свою війну.

— Вовк — не кракен! — заперечив Віктаріон. — Що кракен ухопить — те вже не віддасть, хоч корабель, а хоч кита у морі.

— І що ж ми вхопили, дядьо? Північ? А що таке північ, як не версти, версти верст, а потім іще версти, де не чути шуму моря? Ми захопили Калин-Коп, Жбир-у-Пущі, Торгенів Закут, ба навіть Зимосіч. І чого досягли?

Вона майнула рукою, і жеглярі з її «Чорного вітру» виступили наперед, несучи на плечах скрині з дубу та заліза.

— Я віддаю вам багатство Каменястого Берега, — мовила Аша, поки відчиняли першу скриню. З неї висипалася і застукотіла долу сходами купа каміння — сірого, чорного, білого, вигладженого та заокругленого морем.

— Я віддаю вам багатства Жбиру, — продовжила вона, поки відчиняли другу скриню. З неї вихлюпнули хвилею соснові шишки, застрибали донизу, під ноги натовпові.

— І наостанок — золото Зимосічі.

З третьої скрині показалися жовті ріпки — круглі, тверді, завбільшки з людську голову. За мить вони теж розсипалися серед каменів та шишок. Аша наколола одну на кинджал.

— Хармунде Гоструне! — закричала вона. — Твій син Харраг загинув при Зимосічі за оце!

Аша зісмикнула ріпу з вістря ножа і кинула йому.

— Здається, ти маєш інших синів. Якщо хочеш зміняти їхні життя на ріпу, кричи ім’я мого дядька!

— А якщо я закричу твоє ім’я? — завимагав Хармунд. — Що тоді?

— Мир, — відповіла Аша. — Земля. Перемога. Я віддам вам Зміїв Ріг і Каменястий Берег, чорну землю, високі дерева і вдосталь каміння, щоб кожен молодший син побудував собі замок з палатами. Нашими будуть і північани… але не бранцями, а друзями, щоб разом стати проти Залізного Престолу. Ваш вибір є простим. Коронуйте мене задля миру і перемоги. Або мого дядька — задля нових воєн і нових поразок.

Вона знову вклала кинджал до піхов.

— То чого ви хочете, залізняки?

— ПЕРЕМОГИ! — щосили заволав Родрік Читайло, склавши руки кухликом навколо рота. — Перемога буде наша, коли з нами Аша!

— Аша! — луною відгукнувся князь Баелор Чорноплив. — Аша-королева!

Власні Ашині жеглярі підхопили заклик.

— Аша! Аша! Аша-королева!

Вони тупали ногами, струшували кулаками і гукали на всю міць горлянок, а Мокрочуб слухав і не вірив своїм вухам. «Вона залишить велику справу свого батька недоробленою!» Але за неї кричав Трістіфер Ботлик, і багато Харлів, і дехто з Діверів, і червонопикий князь Марлин — більше людей, ніж жрець міг собі уявити… і всі вони горлали за жінку!

Але інші тримали язики за зубами або тихо бурмотіли щось до сусідів.

— Не бувати миру боягузів! — гарчав Ральф Перебийнога.

Рудий Ральф Мурованець розгорнув прапор Грейджоїв та заревів, наче бугай:

— Віктаріон! Віктаріон! ВІКТАРІОН!

Люди почали штовхатися. Хтось кинув шишку Аші в голову; коли вона ухилялася, з волосся в неї впала золота гривня-корона. На мить жерцеві здалося, що він стоїть на верхівці мурашника, а коло ніг кипить-юрмиться кілька тисяч мурашок. Здіймалися та опадали хвилі вигуків «Аша!», «Віктаріон!», і здавалося, що зараз усіх поглине жорстока буря. «Буребог серед нас, — подумав жрець, — це він сіє розбрат і шаленство.»

І раптом повітря розірвав різкий, наче змах меча, звук рогу. Лунав він гучно, пронизливо, нещадно — лютий, запальний вереск, од якого починала тремтіти кожна кістка в людському тілі. Далеко розливався він вологим морським повітрям: «А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е».

На заклик обернулися усі очі. Сурмив один з Еуронових поборників — моторошного вигляду велетень з голеною головою. Обручі з золота, жаду та гагату виблискували на його ручиськах, а на широких грудях наколото було якогось хижого птаха з пазурями, що капотіли кров’ю.

— А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Ріг, у який він дмухав, був чорний, лискучий, вигнутий та скручений, довший за людський зріст; велетень ледве утримував його обіруч. Ріг було схоплено смугами червоного золота і темної криці, різьблено стародавнім валірійським мальованим письмом, що наливалося червоним світлом, поки ревище посилювалося і котилося світом.

— А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Жахливий лемент болю та гніву, здавалося, випалював вуха вогнем. Аерон Мокрочуб затулив свої та заходився молитися Потоплому Богові, щоб той здійняв могутню хвилю, розтрощив кляту химородь на шматки і змусив замовкнути — але вереск рогу не спинявся. «То ріг із самого пекла!» — був ладен він заволати, хай ніхто б його не почув. Щоки велетня надималися так, що ось луснуть, а м’язи на грудях дивно смикалися — наче наколотий птах прагнув вирватися з плоті й розправити крила на вітрі. Вирізьблені на розі знаки вже яскраво палали, кожна риска та літера наче зайнялася білим вогнем. Але ріг не

1 ... 109 110 111 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учта для гайвороння"