Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

— Не поспішайте, бо це ще не все. Значно більш важливо, щоб ви зберігали мовчанку в тому разі, якщо погодитесь, але потім мені не вдасться або… — він підібгав губи та помовчав перед тим, як договорити, — станеться щось непоправне.

Я насупився:

— Що ви задумали?

Енді Далтон на видиху випалив:

— Увести вашого сина в стан контрольованої клінічної смерті, виждати хвилину, а надалі оживити.

У мене очі на лоба полізли й затремтіла нижня губа. Хапнувши перекривленим ротом повітря, я просичав:

— Ідіть на хрін!

Далтон повернувся до Лізи Джин Торнтон:

— Я ж тобі казав.

— Почекайте, — американка схилилася до мене. — Мироне, послухайте. Ви нічого не втратите, просто вислухавши мене. Остаточне рішення за вами, та насправді ідея доктора Далтона не така безрозсудна, як здається. Операційну Балтиморського відділення УНТ ЦРУ оснащено найсучаснішим обладнанням, навіть у найдорожчих клініках Америки ви не знайдете кращої апаратної бази для проведення спеціалізованої серцево-легеневої реанімації. Клінічна смерть не протриває й хвилини, ми майже відразу «повернемо» Теодора до життя. Я розумію, о’кей, це страшно, ми наблизимо вашого малюка до дуже небезпечної межі, та погляньмо правді у вічі: нам нема з чого вибирати. Я не уявляю, як інакше розірвати зв’язок між Матео Кампо й Теодором, — я не припиняв осатаніло мотати головою, тож Ліза підсунулася ще ближче та виштовхнула дві останні фрази просто мені в обличчя: — Ми мусимо дати йому піти, Мироне. Сам по собі Даймонд не залишить вашого сина у спокої.

Енді Далтон закивав:

— Ліза має рацію, задум тільки на перший погляд виглядає загрозливим. По суті, йдеться про…

— Ви збожеволіли! — заволав я. — Я не дозволю вам убивати мого сина!

Ліза притримала долонею мою руку:

— Не кричіть.

Довкола Далтонових губ пролягли невдоволені зморшки:

— Ніхто не хоче вбивати вашого сина. Теодор перебуватиме у стані, який можна описати як щось середнє між клінічною смертю в умовах терапевтичної гіпотермії та глибокою медикаментозною комою, а медикаментозна кома — це всього лише стан глибокого безпам’ятства, зумовлений барбітуратами[91]. На сьогодні штучну кому активно застосовують під час складних нейрохірургічних операцій, щоб уберегти мозок від незворотних пошкоджень, для виведення організму з епілептичного статусу[92] тощо — і це моя спеціальність, це те, чому мене навчали протягом багатьох років, запевняю вас, це абсолютно контрольована та безпечна операція.

— Як ви можете говорити про щось середнє між безпам’ятством і смертю?! — вигукнув я.

— Я поясню. Суть у тому, щоб одночасно із введенням вашого сина в кому охолодити його тіло до 25 чи 30 °C, до максимуму сповільнити церебральний потік крові та метаболізм у головному мозку — це захистить клітини його мозку від руйнації, — а потім… — доктор Далтон глипнув на мене, наче на кобру, що от-от цвіркне в очі отрутою, на його лиці промайнув сумнів, але за мить незворушно доказав: — різко обірвати надходження кисню, спричинивши немеханічну асфіксію, й таким чином на нетривалий час зупинити дихання й серцевий ритм.

Ми всі затихли. Я пожирав очима Далтона. Далтон і Ліза дивилися на мене.

— Так, це клінічна смерть, — продовжив невролог. — Так, під час неї зупиняються серцева діяльність і дихання, проте клінічна смерть, у принципі, зворотна! Навіть за звичайних умов — за температури тіла 36,5 °C — незворотні зміни в корі головного мозку настають лише через три-чотири хвилини. За умов терапевтичної гіпотермії, тобто штучного охолодження тіла, тривалість «безпечної» клінічної смерті значно вища. Є підтверджені факти про те, що за температури тіла 20 °C люди поверталися до життя, пробувши в стані клінічної смерті більше ніж годину. Прогноз ще кращий, якщо причиною клінічної смерті було переохолодження, а не травми. Наприклад, 1999 року двадцятидев’ятирічна шведка Анна Боґенхольм провела 80 хвилин у льоду, температура її тіла впала до 13,7 °C, але вона вижила з повним відновленням функцій організму. У невідкладній допомозі часто кажуть, що «ніхто не помер, поки він не теплий і мертвий одночасно», — Енді Далтон махнув рукою в напрямку будинку: — Погугліть і самі переконайтеся. До контрольованої клінічної смерті вдаються для зупинки кровообігу під час оперування аневризми судин головного мозку чи пороків дуги аорти[93]. Під час таких операцій температуру тіла знижують до 18 °C, а стан пацієнта позначають абревіатурою DHCA — deep hypothermic circulatory arrest[94]. Сучасні технології реанімації дають змогу без жодної шкоди для життєво важливих органів виводити людину з цього стану.

Нервово покусуючи губу, я скоса зиркнув на Далтона:

— Ви коли-небудь робили щось подібне?

Він поправив окуляри:

— Я ніколи навмисно не вводив людину в стан клінічної смерті, та мені доводилося виводити людей з такого стану. Двічі. Й обидва пацієнти повністю відновилися. Я розумію, що такі слова недоречні, коли йдеться про зупинку серця здорового хлопчика, та я гарантую мінімальність ризику.

Знову запала мовчанка. Я сидів спиною до будинку, туплячись на спорожнілу чашу басейна, куди вже встигло нападати листя. З-за дверей долинав голос Меллорі. Енді Далтон нервово м’яв пальцями підборіддя. Через хвилину він першим порушив тишу:

— Отже, підсумую — щоб ви не думали, що ми маємо намір торохнути вашого сина дрючком по голові, а потім проводити йому непрямий масаж серця, — план такий: поміщаємо Теодора до гіпербаричної барокамери[95], для індукування коми використовуємо тіопентал натрію[96], водночас охолоджуємо тіло до 30 °C і витискаємо з камери кисень азотом. Далі — чекаємо на зупинку серця та дихання. Після припинення біоелектричної активності в серці вижидаємо хвилину, потому під тиском подаємо в камеру кисень, різко підвищуємо температуру, за потреби робимо адреналінову ін’єкцію для запуску серця. І сподіваємось, що за той час, поки серце не билось, Матео Кампо пішов.

— Це божевілля, — перелякано прохрипів я. — Це наче екзорцизм якийсь.

— Екзорцизм? — Енді Далтон, крутячи в руках стаканчик із кавою, криво посміхнувся. — Гадаю, саме так суддя й напише у вироку.

— Припини! — сердито прицмокнула Ліза Торнтон. Потім звернулася до мене: — Ніхто не вимагає від вас відповіді просто зараз. Зважте, обміркуйте, ми почекаємо.

Я знайшов у собі сили лише на один кивок.

— Гаразд, — Далтон підвівся, Торнтон теж устала. Доктор повагався, дивлячись на недопиту каву, та зрештою залишив і її, й порожню картонну спайку на столі. — Я зрадію, якщо ви відмовитесь. Але якщо все ж погодитесь… у малого є шанс.

Він відвернувся та покликав Меллорі.

— Тереза незабаром приїде, — сказала Ліза. Слова ледве пробивалися до мене, здавалось, ніби голос долітає з іншої кімнати.

— Знаю… — промимрив я, туплячись кудись повз неї.

Через дві хвилини вони відбули.

101

Уклавши