Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Будденброки 📚 - Українською

Читати книгу - "Будденброки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будденброки" автора Томас Манн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 197
Перейти на сторінку:
всіх. Вона перша досягає будинку на розі Пекарської, дзвонить, мов на гвалт, гукає служниці, яка відчиняє їй двері: «Ідуть, Катрін, ідуть!», вибігає сходами нагору, вривається до вітальні, де брат, і справді блідий, відкладає газету і зводить руку, ніби хоче захиститися від неї… Вона обіймає його й каже:

— Ідуть, Томе! Тебе вибрано, а Герман Гагенштрем провалився!

Це було в п’ятницю. А вже другого дня сенатор Будденброк стояв у ратуші перед кріслом небіжчика Джемса Меллендорфа в присутності батьків міста та представників громадської ради і складав таку присягу:

— Присягаюсь сумлінно виконувати свої обов’язки, скільки стане моєї сили дбати про добробут держави, твердо дотримуватись конституції, чесно порядкувати громадським майном і на службі, а також під час будь-яких виборів, не зважати ні на власну користь, ані на родинні чи дружні почуття. Присягаюсь пильнувати державних законів і ставитись справедливо до кожного, чи він буде багатий, чи вбогий. Присягаюсь не розголошувати того, чого не слід розголошувати, а особливо тримати в таємниці те, що мені буде таємно довірене. І хай поможе мені господь!

Розділ п’ятий

Наші бажання та вчинки випливають з певних потреб наших нервів, які важко визначити словами. Те, що в Томаса Будденброка вважали за «франтуватість» — його увага до свого зовнішнього вигляду, нахил до розкоші в туалетах, — насправді було чимось зовсім інакшим. Спочатку — тільки прагненням ділової людини завжди почувати себе акуратною і бездоганною з ніг до голови, оскільки це почуття додавало впевненості. Але з роками вимоги, які він ставив сам до себе і які люди з його оточення ставили до його здібностей і сили, зростали. Він був переобтяжений повинностями, власними й громадськими. На засіданні ради, коли ділили обов’язки між сенаторами, йому випало керувати відділом податків. Але він клопотався ще й залізницею, митом та іншими державними справами, і на незчисленних засіданнях різних правлінь та контрольних комісій, де він після виборів неодмінно головував, йому доводилось мобілізовувати всю свою обережність, люб’язність і гнучкість, щоб не зачепити гонору куди старших за себе людей, на вигляд нібито коритися їхньому багаторічному досвідові, а все ж тримати владу в своїх руках. І як не дивно, а водночас зростала і його «франтуватість», тобто потреба відсвіжуватися, фізично оновлюватися, кілька разів на день міняти вбрання, щоб почувати себе відпочилим і бадьорим. Це означало, що хоч Томас Будденброк мав усього лише тридцять сім років, він почав занепадати на силі й швидко виснажуватись…

Коли добрий доктор Грабов радив Томасові більше відпочивати, той відповідав:

— О ні, любий докторе, про це ще мені рано думати!

Цим він хотів сказати, що повинен ще дуже багато всього зробити, поки відчує — може, в далекому майбутньому, — що досяг мети й здобув собі право на відпочинок. Насправді ж він не дуже вірив, що такий час настане. Його щось штовхало вперед і не давало спокою. Навіть коли він нібито відпочивав — скажімо, після обіду, з газетою в руках, поволі, але якось завзято підкручуючи гострі кінчики вусів, — на його блідих скронях проступали жилки, а в голові роїлися тисячі планів. І він так само поважно розмірковував над якимось торговельним маневром чи публічним виступом, як і над своїм наміром поповнити нарешті запас білизни, аби хоч тут на якийсь час мати почуття, що все доконано і впорядковано.

Такі закупки й обнови давали йому хвилинне вдоволення, заспокоювали душу, і він не остерігався зайвих витрат, бо останніми роками торгівля йшла так успішно, як хіба за часів його діда. Фірма здобула собі славу не тільки в місті, а й далеко за його межами, і пошана до неї серед купецтва дедалі зростала. Кожен, хто заздрісно, а хто з дружньою прихильністю, складав ціну його працьовитості й спритності, тим часом як сам він надаремне прагнув спокійної, впорядкованої діяльності, бо з розпачем усвідомлював, як відстає дійсність від задумів, породжуваних його творчою уявою.

Ось чому, коли влітку того ж таки шістдесят третього року сенатор Будденброк надумав збудувати собі новий великий дім, то була аж ніяк не зарозумілість. Щаслива людина з місця не рушає. Томаса Будденброка спонукав до цього внутрішній неспокій. Городяни сміливо могли приписати цей задум його «франтуватості», бо находив він з того самого джерела. Новий дім, докорінна зміна зовнішніх умов, пакування, переїзд, розташування на новому місці, без усього старого, зайвого, того, що осіло за минулі роки, — ця перспектива давала сенаторові почуття чистоти, оновлення, свіжості, цнотливості, снаги… А йому, певне, дуже потрібне було таке почуття, бо він палко вхопився за свою ідею і навіть уже. наглядів собі місце.

То була досить велика ділянка землі в нижньому кінці Рибальської. Продавався старий, посірілий, занедбаний будинок; господарка і єдина мешканка його, стара панна, остання парость забутої родини, недавно померла. На тому місці сенатор хотів збудувати свій дім і, йдучи в гавань, пильно придивлявся до нього. Сусідство його вдовольняло? добротні міщанські будинки з шпичастими дахами. Найскромиіший з них був той, що стояв навпроти, вузенький, з квітковою крамничкою внизу.

Томас Будденброк ревно взявся здійснювати свій задум. Він прикинув, скільки треба коштів, і хоч виходила чимала сума, вирішив, що може її виділити, не зашкодивши фірмі. А проте аж зблід, подумавши, що все це, мабуть, даремний клопіт, і не міг не признатися собі, що теперішній дім досить просторий для нього, дружини, дитини й слуг. Але підсвідома потреба виявилася сильнішою, і, бажаючи, щоб хтось збоку підтримав і виправдав його наміри, він найперше поділився ними з сестрою.

— То як ти на це дивишся, Тоні? Наші кручені сходи до ванної кімнати, звичайно, дуже милі, але, властиво, це де дім, а коробочка. Таке все непоказне, еге ж? І тепер, коли ти справді зробила мене сенатором… Одне слово, не знаю, чи можу я собі дозволити…

О господи, чого тільки в очах мадам Перманедер він не міг собі дозволити! Серце її сповнилось захвату й гордощів. Склавши руки на грудях, піднявши плечі й закинувши голову, вона почала ходити по кімнаті.

— Ти правду кажеш, Томе! О господи, святу правду! Які тут можуть бути заперечення! Та ще й коли в чоловіка дружина — з роду Арнольдсенів, з сотнею тисяч талярів посагу… Я так пишаюся, що ти мені першій звірився! Дякую тобі, Томе… Але як уже будувати, то аристократичний дім, скажу я тобі!..

— Авжеж, я теж так думаю! І грошей не пошкодую. Проект треба замовити Фойгтові. Я вже немов бачу, як ми з тобою будемо його вивчати, і наперед

1 ... 109 110 111 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будденброки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будденброки"