Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— Хай і так. Але ж ти не забувай, що у нас є Таля, ми її батьки.

— Я цього ніколи не забувала. Власне, в цій справі я зайшла до тебе. Після того, що між нами сталося, жити разом ми ніколи не зможемо. Я ніколи не погоджуся замінити ліжко повії. Я хочу прожити чесною матір'ю, хочу, щоб і Таля була здорова й чесна жінка. Думаю, що й ти глянеш на справу чесно, і Талю віддаси під мою опіку.

Нік ураз розлютувався. Жили йому випнулися на скронях.

— К чорту зі своїми чеснотами! Ти така ж повія, як і всі! Я ніколи не віддам дитини на поневіряння в руки якогось базарного шалапута.

— Ти мусиш мені її віддати! Я мати, і я доведу тобі своє право!

— Хіба тоді, як не буду живий, а поки я є — ти не переступиш сюди порога!

— Хай обпльовують тобі його повії! А Талю я вирву з цієї помийниці, — викрикнула Ганна й рішуче ступила до дверей. У ту ж мить її наздогнала Таля і з голосним плачем оповила шию.

— Мамусю! Люба! Залишайся!.. Я вмру без тебе.

Ганна, як зранена, припала, зрошуючи лице Талі гарячими сльозами.

Нік, схопивши в долоні голову, схилився на стіл, і його плечі затряслися в конвульсіях.

Всі троє ревно оплакували щось поховане, всім рідне, дороге.

Коли плач ущух, глянули одна на одну, споріднені спільним співчуттям. Але тільки на момент.

— Я скоро до тебе зайду, Талюсю, — промовила Ганна й зникла за дверима.

Вона поспішала додому, охоплена докорами. Вона зовсім не сподівалася такого тону, коли йшла до Ніка. Їй хотілося думати, що в минулому Ніка не було ніякої зради, що вона сама не кохає Володимира. Це було лише незначне непорозуміння. Вони мусять одне одного простити, й, може, з сьогоднішнього дня налагодиться їхнє спільне затишне життя. Але вже сам провинний Ніків вигляд доводив Ганні, що гріхи були. Ганнине самолюбство не допускало, щоб, не спокутувавши свої провини перед нею, Нік легко дійшов згоди. І що далі він провадив свою сповідь, то більший опір повставав у Ганні. Хіба зможе забути вона, хай хвилеву, приналежність Нікової душі тій? Щире обурення опанувало Ганну. Вона ладна була якнайгірше заплямувати Ніка, щоб помститися за себе, щоб нарешті викликати його на найінтимнішу розмову, в якій би він доводив, що завжди належав їй, Ганні, щоб він клявся у вірності, виправдав її, підніс на ту височінь, про яку згадував. А він… так прозаїчно погодився, що їх вчинки людські, дріб’язкові. Така буденна перспектива співжиття! Нік мусив переконати Ганну, що він кращий за Володимира, а так — Ганна лише впевнилась, що Нік справді цинік і товстошкірий обиватель. Вона сказала йому чесно й просто все, що слід було сказати.

А проте… якийсь незрозумілий докір муляв у грудях. Вони з Талею там такі самотні, покинуті.

Ганна повернулася пізно. Володимир підозрював істину, й ревнощі очерствили йому лице.

— Ти ходила до Ніка?

— Я ходила до Талі.

— Але ж чого ти так довго сиділа там?

— Ах, Володику, коли б ти знав, що зо мною діється, ти б пожалів мене.

В її голосі було стільки розпуки й довіри до Володимира, що він зразу пом’якшав.

Ганна розповіла про розмову з Ніком, про своє обурення й той момент, коли вона протиставила його, Володимира, Нікові.

Володимир був задоволений таким ставленням Ганни до Ніка. Він почав домальовувати власними фарбами нелюдський Ніків образ. І що темніший ставав Нік у Ганниній уяві, то яснішим здавався Володимир, то ніжніші були його пестощі.

— Скажи, Володику, ти любиш Талю?

— Я люблю її, як люблю тебе, як твої очі, твою душу. Люблю в ній твою любов до неї.

— Хороший мій! Мені здавалося, що ти байдужий до неї. Я хочу, щоб і тебе Таля любила.

Забувши тривогу й докори, Ганна щасливо принишкла на грудях у Володимира.

Навколо коштовними скарбами лежали стоси нот, у тихій задумі були шляхетні постаті композиторів.

Десь із глибини ночі долетів далекий звук, і в унісон тихо озвалась струна.