Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лунг замовк, потягнувся і подивився довкола:
— На цьому закінчується історія про Сірчану шкурку і Бена, Володаря драконів, а також Лунга і Кропивника, золотого дракона, якому його власні слуги принесли погибель. Завтра вночі почнеться нова історія, кінця якої я поки не знаю. Але розповім я її лише тоді, коли дізнаюся, чим вона закінчиться.
Лама підвівся, вклонився дракону і сказав:
— Спасибі тобі від усіх нас. Ми запишемо все, що ти розповів. Хай щастить тобі на шляху, який тобі ще належить здолати! А тепер ми підемо і залишимо вас самих, щоб ви відпочили і набралися сил на зворотну дорогу.
Ченці як один підвелися і тихо вийшли із зали. Біля дверей кожен із них обертався і кидав погляд туди, де сиділи між колон дракони — вони ж не знали напевно, чи випаде їм у житті ще раз таке щастя — побачити дракона.
— Бене, — сказав професор Візенгрунд, коли зала спорожніла і з ченців залишався тільки лама, — ми завтра повинні їхати. У Гіневер закінчуються канікули. М-м-м… — він збентежено провів рукою по сивому волоссю. — Чи прийняв Володар драконів якесь рішення?
Бен подивився на Лунга, на Сірчану шкурку і Мухоніжку, що сидів на підлозі поруч із Луї.
— Я б з радістю приєднався, — сказав він. — Я маю на увазі, до вас.
— Чудово! — Барнабас Візенгрунд так стиснув руку Бена, що мало не розчавив йому пальці. — Віто, ти чула? Гіневер, ти чула?
Віта Візенгрунд та її дочка посміхалися.
— Звичайно, чули, Барнабасе, — сказала Віта, — але навіщо ж на радощах калічити пальці моєму майбутньому сину?
Гіневер нагнулася до Бена і шепнула:
— Знаєш, мені завжди хотілося мати брата. Іноді, між іншим, дуже втомлює бути єдиною дитиною в родині.
— Уявляю, — пошепки відповів Бен, хоча поки він не міг уявити собі нічого, крім суцільного щастя у своїй новій родині.
— Ти поглянь, як вони перешіптуються, — сказав Барнабас Візенгрунд дружині. — Вони вже мають від нас секрети. Ото буде весело!
І тут він почув схлипування. Мухоніжка сидів на підлозі, закривши обличчя руками. З-під пальців у нього скрапували крихітні сльози і падали на гострі колінця.
— Мухоніжко! — Бен опустився навколішки поруч із гомункулусом. — Ти ж знав, що я хочу залишитися у Візенгрундів.
— Так, знав, але… — гомункулус схлипнув ще голосніше. — Але що мені тепер робити? Куди мені подітися, юний пане?
Бен поспішно підняв його собі на плече.
— Ти залишаєшся зі мною, ясна річ! — він запитально подивився на свою нову матір. — Адже можна, чи не так?
— Ну звичайно, — відповіла Віта Візенгрунд. — Ти нам можеш дуже стати в нагоді як перекладач, Мухоніжко.
— Точно! — вигукнув Барнабас. — Скільки мов ти знаєш?
— Дев’яносто три, — відповів гомункулус, перестаючи схлипувати.
— А знаєш що? — Гіневер поплескала його пальцем по коліну. — Ти можеш жити у мене в ляльковому будиночку.
— У ляльковому будиночку? — Гомункулус відвів руки від обличчя і ображено подивився на дівчинку. — Я ж не лялька! Ні, мені б прохолодну схованку в льосі та кілька книжок — ось це було б те що треба.
— Це, я гадаю, не проблема, — посміхнувся Барнабас Візенгрунд. — Ми мешкаємо у великому старому будинку з великим старим льохом. Тільки ми багато подорожуємо. Я сподіваюся, ти зможеш до цього прилаштуватися.
— Звичайно, — Мухоніжка вийняв із рукава хусточку і висякався. — Мені навіть сподобалося пізнавати світ.
— Чудово, отже, із цим теж порозумілися, — сказав професор весело. — Можна пакувати речі, — він обернувся до Лунга. — Можемо ми ще що-небудь для тебе зробити? Коли ти хочеш вилітати?
Дракон похитав головою:
— Щойно зійде місяць. Я, правда, майже не спав за останній час, але якось обійдеться. Зараз я можу думати тільки про політ. А як щодо тебе, Сірчана шкурко?
— Я готова, — буркнула Сірчана шкурка, чухаючи живіт. — Взагалі-то… існує тут одна дрібничка…
— Яка саме? — Лунг здивовано подивився на неї. Бур-бур-чан відкашлявся.
— Я б із задоволенням полетів із вами, — сказав він. — Щоб показати моїй дворукій рідні, як вирощують гриби.
— Значить, у мене знову два їздця, — сказав Лунг. — Що ж, чудово, — він повернувся до Майї. Дракониха вилизувала луску, стоячи поряд із ним. — А як щодо тебе? — запитав Лунг. — Чи зумієш ти знайти дорогу назад?
— Звичайно, зумію, — Майя підвела голову і глянула на нього. — Але я не полечу назад. Там залишився Іскристий Хвіст, він подбає про решту. Я полечу з тобою.
Серце Лунга затріпотіло з радості. Йому раптом стало майже все одно, що чекає його там, удома.
— Раптом вдома тобі не повірять? — Майя немов прочитала його думки. — А коли поруч буду я, вони переконаються, що ти знайшов нас і Поділ неба.
— Двоє драконів! — Барнабас Візенгрунд заклопотано насупився. — Це небезпечно, Лунгу, любий! Двом драконам не так вже просто знайти собі притулок на день.
— Не турбуйтеся! — Луї Довгохвостий одним стрибком опинився серед величезних лап і ніг. — Перед вами найкращий драконячий лоцман! І мені якраз з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.