Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

… як тільки їх висадили у жовтні сорок п’ятого в Батавії, браві вояки розбрелися, хто куди, бо в кишенях добре брязкало. Тоді велорікші возили їх у заховані у кампунгах хибарки, в яких торгували цнотливими дівчатками. Якось під вечір велорікша посадив разом з Джо ще одного. Тоді Ероуту було байдуже, хто вмостився поруч, але тепер він добре пригадує (ніби це було вчора), так-так, це був Гренд Доулд. І тоді Джо здивувався, що той спокусився на русяву полячку, котра Бог знає як опинилася на другому кінці світу у смердючих індонезійських кампунгах. Але тоді молодому і такому сильному Джо було не до симпатій свого напарника, він смакував тоненьким, з розкосими очима, цнотливим дівчатком. Однак потім, скільки б не підморгував йому Гренд і не пропонував місце біля бечака, відмовлявся, — він знайшов іншу пристрасть.

Ерекція поширювалася не тільки на його плоть. Від одного споглядання клацало в голові, усередині усе починало викручуватися з болем мазохістської насолоди від стовідсоткової впевненості у передчутті… (Навіть з цнотливими дівчатками його прутень не завжди був нависоті і ніякого враження, крім перестороги за потенцію того малого засранця, не залишало.)

… оволодіння! І воно не висотує з тебе сочки, а проникає у ніздрі холодним запахом і наповнює не тільки фізичною потенцією, — наповнює увесь світ ТВОЄЮ значимістю.

Джо сам винаймав бечака і їхав затхлими кампунгами до антикварів, у яких за безцінь купував золоті прикраси. «Мутіара» — перекладається з індонезійської як перлина. Так називалася крамничка, що своїм неохайним виглядом зовсім не відповідала назві. Швидше була схожа на склад, куди звалили усе абияк і куди попало. Рис і одяг, керосин і книжки, водопровідні труби, консерви і мотоцикл. Усе покрито пилюкою, їлося іржею і майже нікого не цікавило.

За касою нидів старий китаєць в смугастих піжамних штанях і брудній дірявій майці. Біля нього спроквола тупцювало зо п’ять похнюплених чоловіків. Джо притулився до стіни і спостерігав, як стримано, з гідністю вітав кожного власник крамнички, поблажливо розпитував про здоров’я, родину. Потім неквапливо вибирав один з гросбухів і починав мусолити сторінки. Знаходив потрібне прізвище, тицяв в нього тонким кістяком обтягнутого жовтою шкірою пальця і навіть співчутливо зітхав. Так поверталися борги. І поки боржники суєтливо видобували з-за поясів скручені трубочкою і перетягнуті гумкою гроші, догідливо ловив погляди голландського вояки.

Але Ероут не квапився, мовчки потягував носом повітря у передчутті… Ерекція довга, і, що найцінніше, Джо наперед знав, він отримає від неї бажаний оргазм, бо пильно спостерігав, як боржники простягали лихвареві затиснуту в кулаці якусь коштовність. Їй відразу називав ціну китаєць і відкидав презирливим рухом у шухляду, нічого, крім вияву милості до того, хто її приніс, не значущим.

— До ваших послуг! — вклонився кілька разів китаєць, коли, нарешті, останній боржник позадкував з крамнички.

— Мутіара! — випустив через ніздрі добру порцію холодного повітря Джо. Він давно збагнув перевагу завойовника, зрештою, саме такий статус підігрівав його ерекцію, і тому не завдавав собі клопоту розпатякувати про мету візиту до «Мутіари». Тільки одне слово — і китаєць уже тремтів, хоча безперестанку бив поклони і задкував у сусідню кімнату. Там тремтячими руками поставив перед Джо чималу скарбонку, відкрив її ключем, що висів на шиї, і дозволив Ероуту вибирати, що заманеться. Навряд чи розщедрився б китаєць на таке, якби голландець не побачив, чим повертаються борги.

Як тільки Ероут брав до рук смарагд чи рубін, китаєць улесливо називав копійчану ціну і при цьому намагався подавити у собі тремтіння роздертих в улесливій посмішці вуст.

Ероут не дуже манірничав, занурив руки у скриньку і видобув звідтам плитки насиченого темножовтого кольору з багатим східним орнаментом. Складені за допомогою кілець, вони становили пишну нашийну оздобу. А на самому дні намацав щось велике, що мінилося усіма вогнями. Це був кріс! Важке і холодне руків’я жовтогарячого кольору горіло рубінами, бірюзою і перлами, оправленими ажурною різьбою.

Джо зважував у руці казкове багатство. Бажання заволодіти ним було таким нестерпним, що відразу підказало найлегший шлях його здобуття. Ероут уже виважував у руці силу удару, як зустрівся поглядом з розкосими щілинами очей власника «Мутіари». У них промайнув жах, — китаєць розгадав наміри Джо.

І це так вразило Ероута, що він відвів очі. Він ще тоді остаточно не розпрощався з совістю…

Китайця спаралізувало з роздертим у посмішці ротом. Тільки крізь колючі щілинки очей виповзав смертельний жах. Він щось забелькотів і миттю біля нього з’явилося двоє молодих китайців.

— Це мої сини, — не змінюючи улесливо роздертого рота, вклонявся старий торговець. — То чи будете щось купувати?

Джо Ероут тоді купив лише рубіни, на кріса не вистачило ні грошей, ні рішучості.

Потім вони отримали наказ винищити вогнем туземців. Там, у джунглях, Ероута уже не допікали муки сумління. Було і нема.

Та після шпиталю він все ж таки взяв бечака і велів їхати до китайців.

Тхнуло кунжутною олією. Китайці смакували молюсками просто на бруківці. Кидали, куди заманеться, раковини і Ероут розчавлював шкаралупу під ногами. Навіть не дивився, куди ступав. Йому було байдуже, що лишалося на землі: тіло вбитого, патьоки людської крові чи ота смердюча шкаралупа. Він став гідним учнем свого земляка і з його девізом «Ніколи не піддаватися!» без жалю і співчуття нищив туземців.

Тоді знову несло до китайця-антиквара. На тих курдуплів йому плювати, — рука не дригне, за секунду випустить автоматну чергу по скривлених губам китайського кодла.

Вивіска «Мутіара» жалібно заскавучала збитою іржавою петлею, прикриваючи вхід до крамнички. Ероут пхнув її ногою і вона зірвалася з другої петлі на бруківку, блимнула перед Джо