Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

– Ти така сексуальна, – шепоче мені у вухо Алекс, а я лише відчуваю його грубі руки й теплий струмок, що розтікається по обличчю, скоріш, він добре приклався, раз пішла кров. – Ми зараз трохи попрацюємо, а потім ти підпишеш папери й зможеш повернутися до свого Андрія, тільки сумніваюся, що після всього, він легко тебе прийме.

У його голосі чую єхидство, хто б міг подумати, що це той чоловік, з яким ми колись зустрілися на фотозйомці.

Я кричу про допомогу, але розумію, що навряд чи хтось мені допоможе, ми залишилися вдвох, а сусіди, м'яко кажучи, не такі добродушні, щоби прибігти рятувати.

Де ж та Вероніка з нотаріусом?

– Відпусти мене, будь ласка, мені боляче, – починаю скиглити я. – Сашко!

– Просто розслабся і прикинься моєю. Прикинься, ніби тобі приємно, і ти сама в це повіриш, гарантую, –на нього не діють мої крики, він розстібає свої штани й намагається скористатися моїм тілом, а мене починає нудити від цього.

Паніка накриває з головою, я не хочу цього, мені гидко. Але допомоги чекати ні звідки, і зчепивши зуби, роблю слабкі спроби відштовхнути чоловіка від себе.

Коли я вже розумію, що у мене не вийде це зробити, починаю плакати, сильно схлипувати й практично вити. У цей момент Алекс втрачається і з такою швидкістю відлітає від мене, що не відразу помічаю, як стає легко, без ваги його тіла на мені.

– Більше ніколи покидьок до неї не торкайся! – чую голос Андрія і починаю ще більше ридати. Мій розум відчуває таке полегшення і такий сором, що я лежу тут напівоголеною і нічого не можу зробити, а тим більше пояснити.

Намагаюся прикритися сукнею та встати. Ридання ще більше душать, картина перед очима страшна: Андрій щосили б'є Алекса в живіт, а той лежить і як черв'як, викручується від ударів.

На обличчі Заремського стільки емоцій, у гніві він страшний, за шість років шлюбу, я бачила його таким лише одного разу, тож знаю, чим усе може скінчитися. Він сильний і міцний чоловік, йому нічого не варто вбити Алекса, завдавши пару ударів у живіт, але Андрій розмахує ногами так, що потрапляє будь-куди, йому все одно, що його суперник уже не відповідає і не намагається захиститися.

У всьому цьому сумбурі, я стою як бовван і нічого не можу вдіяти.

– Андрій зупинись, – прошу я, все ще ридаючи як ненормальна. – Прошу тебе, ти можеш його вбити.

– Ну і нехай, на одну тварюку у світі стане менше, – Заремський підіймає Алекса, який безвольною, не живою лялькою, стоїть перед ним, і утримуючи за комір сорочки, щось гарчить йому в обличчя. Начебто це були погрози та обіцянки перетворити життя колишнього друга в пекло, але мені могло й здатися.

– Андрію, – торкаюся його передпліччя, – будь ласка, подивися на мене, залиш його. Він не вартий того, щоб ти став вбивцею.

Він, важко дихаючи відкидає Алекса і той по стінці сповзає вниз, все обличчя в крові, навіть не уявляю, як за такий короткий проміжок часу, Андрій встиг завдати йому стільки каліцтв.

Нічого не говорю, а лише кидаюся до чоловіка в руки, мені здається нам обом це зараз потрібно.

Сльози стікають по обличчю, ридання стискають, мало не до судом, моє горло, але все, про що я думаю, як Заремський тут взагалі опинився?

– Я тут Лисеня, не бійся, – ніжно шепоче Андрій, гладячи мене по спині. – Тебе ніхто не скривдить більше. Обіцяю.

– Ніхто, крім тебе, Андрію, – хрипить Сашко. – Тобі не страшно вбивати мене, бо твої руки вже у крові.

Чоловік випльовує ковток крові й важко дихає, важко взагалі розібрати його слова, але я все чую і всередині все холодніє.

Дивлюся на Андрія, обличчя мого чоловіка абсолютно нічого не висловлює. Він, здавалося б, теж застигає в німому питанні, але швидко взявши себе в руки, хапає мене, і тягне на вихід з квартири.

Про що зараз йшлося і чи це було правдою? Після сьогоднішнього важко уявити, що Вербицький здатний взагалі на правду, але передчуття, що його слова не шелестіння вітру, зрадливо осідає всередині.