Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

неможливо мені їх уникнути, якщо ти не захистиш мене». Тоді апостол дав йому в руки палицю свою, яку в дорозі використовував. Єрмоген же ішов з палицею тою в дім свій, ніякого ж не мав від бісів наслання і страху, і пізнав силу Христову, неміч бісівську побачив — зібрав усі книги волхвування свого й приніс їх до Якова святого і, припадаючи до ніг його, взивав: «Рабе правдивий правдивого Бога, що витягаєш душі людські з погибелі, помилуй мене і прийми ворога свого в учні». Навчився Єрмоген святої віри, прийняв хрещення, і книги ворожбитські велінням апостоловим попалив, і був служителем Христовим, і чуда ім'ям Христовим робив.

Те бачивши, юдеї зрушилися на гнів великий і намовили царя Ірода, щоб гоніння підняв на Христову Церкву і Якова щоб убив. Підняв тому Ірод руки, щоб образити когось із Церкви, й убив Якова, брата Йоанового, мечем. Побачивши, що подобається це юдеям, вирішив взяти й Петра і посадити до темниці. Пише ж Євсевій, Кесарії Палестинської єпископ, про святого Якова й таке, що коли засуджений був від Ірода на смерть, муж один на ім'я Йосія, один з тих, що донесли на апостола до Ірода, бачивши мужність і сміливість Якова святого, невинність же і святість його розумівши і правдивість сказаних слів його про прихід Месії пізнавши, увірував у Христа й ісповідником Христовим несподівано виявився. Зразу-бо й того зі святим апостолом Яковом засудили на смерть. Ідучи на місце смерти, розслабленого одного, що на шляху лежав, апостол святий здоровим зробив. І коли готували шиї свої на потяття, просив Йосія Якова святого, аби пробачив йому гріх, у невіданні сподіяний, що був на нього наклепником перед царем. Апостол же, обнявши його, поцілував, кажучи: «Мир тобі». І прийняли кінець. Після усічення учні святого апостола Якова, взявши тіло учителя свого, Божою настановою в Іспанію віднесли, де й донині з гробу його зцілення недуг подаються і відбуваються чуда на славу Христа Бога з Отцем і Святим Духом, якого все творіння прославляє навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Доната-єпископа

У дні благочестивого царя Теодосія Великого цей святий Донат єпископом був у граді Єврія, що в старому Єпірі. Було ж поблизу града того місто, що Сорія називалося, у ньому ж витікало джерело водне: якщо з нього ж хтось води напився, зразу тяжко вмирав. Довідавшись про те, святий єпископ Донат пішов до джерела того з клириками своїми і, коли близько джерела був, зразу почув грім — і вийшов з джерела того змій великий і страшний і проти угодника Божого ішов, і намагався хвостом своїм загородити ноги худобині, на якій їхав святитель. Донат же єпископ батогом, яким бив свого під'яремника, вдарив змія, що наближався, по хребті — і зразу змій мертвим став. Клирики й люди, які були при єпископі, бачивши те чудо, зібрали дрова і, розклавши вогонь, спалили змія, щоб, зігнивши, не пошкодив повітря отруйним смородом, — великий-бо вельми був. Води ж із джерела того не сміли пити, тому святий Донат, помолившись, благословив джерело і спершу сам, зачерпнувши води, випив, тоді і всім звелів без страху пити — і пили всі досить, і не пошкодилися, і славили Бога, і повернулися в доми свої.

На иншому місці, що сухе й безводне колись було, бачивши, що люди при ньому спраглі вельми від спеки великої і знемагають від спраги, малу ямку своїми руками викопав і, помолившись до Бога, вивів джерело води, щедрий струмінь з нього витікав завжди. Але і з небес звів воду достатню в час бездощів'я й посухи великої: коли помолився він до Господа, зразу пролився дощ великий, і напоїв землю добре, і врожай плодів був його молитвами. У ті часи донька царя Теодосія вельми була недужа, дух нечистий мучив її, і в печалі великій були цар і цариця через доньку свою, бо одна в них була. Довідалися вони про чудотворця — єпископа Доната, і зразу послав цар до Єпіру, щоб прикликати до себе всіх єпископів краю того і благословитися від них. Коли прийшли єпископи єпирійські до Константинополя, прийняв їх цар з шаною і любов'ю і спитав, кажучи: «Чи є серед вас Донат-єпископ, який палицею змія умертвив, і воду із сухої землі вивів, і дощ з неба від Бога випросив?» І показали йому святого Доната. Цар же привітав його, повів до цариці, і припали разом, обійняли за ноги святого, просили й казали: «Рабе Божий, вчини з нами милість, доньку маємо єдину, і вона люто страждає, мучена бісом. І вельми через неї сумуємо, зранені душі наші, приводимо багатьох лікарів і єреїв — і нічого помогти не можемо. Твою ж святиню попросили потрудитися прийти сюди, бо чули про велику благодать Божу в тобі, що виженеш з неї біса сильними своїми до Бога молитвами. Якщо вилікуєш її, половину маєтку її візьмеш». І сказав святий: «Де дівчина, хай подивлюся на неї». І вели його до неї — зразу біс, не стерпівши приходу угодника Божого, закричав і кинув дівчину, утік з неї, і стала дівчина здорова. Зраділи ж цар і цариця і багато святому подали дарів, але він нічого не хотів взяти з того, що подавали йому. Бачив же їхні добрі звичаї і добру віру, просив, щоб дали місце в його єпископії поблизу поля його, що називалося Омфаліє, аби на ньому збудував собі церкву, — і зразу цар те місце дарував йому і писанням своїм затвердив. Затримався святий у Константинополі, як муж один помер. Його ж виносили, щоб поховати, але инший чоловік, позикодавець, рукописання померлого маючи, затримав похорон і не давав поховати тіла, допоки не віддадуть йому повинне, був же борг двісті золотих. Донат же святий поблизу дому того померлого громадянина мав своє перебування, чув крик і галас, і людей зійшлося багато, сказав до єпископів: «Ходімо попросимо позикодавця, щоб дав поховати тіло померлого боржника свого». Єпископи не захотіли йти, пішов тому туди сам. Його ж побачивши, удова, що по мужеві залишилася, припала до ніг його, кажучи: «Змилосердися наді мною, чоловіче Божий, бо подвійною бідою одержима я: мужа втратила, і тіла поховати не дає мені позикодавець. Переконай його, праведнику, щоб дав вільно поховати померлого, щоб не зігнив на ліжку й не розсипався». Святий же спитав її: «Чи точно знаєш, що винен муж твій чоловікові тому?» Відповіла жінка: «Пане мій, перед цим часом