Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розпутний птах ночі, Хосе Доносо 📚 - Українською

Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розпутний птах ночі" автора Хосе Доносо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 144
Перейти на сторінку:
навіть лобкового волосся не маю, я — немовлятко, імпотент, облиш мене, я ні на що не здатен. Іди геть із цього будинку. Знайди його, він здатен вгамувати твій апетит. Поверни цей будинок мені, хай старі мене зв’яжуть, сповиють, перетворять на імбунче. Я — Німенький. А часом — ще одна стара. Я — лялька Ірис. Чи ти думаєш, що якби я мав трохи сили, то хіба, лягаючи щоночі з тією, що грається в мою маму, але не є нею, бо я ніколи не мав мами, я не збожеволів би від її юного тіла, що треться об моє тіло і примушує мене страждати, а я їй кажу: ні, Ірис, ти цим нічого не досягнеш, тому що я не маю нічого, а отже не можу страждати? Так, ти припустилася помилки, прийшовши в цей дім, щоб мене знайти. Ти доєдналася до почету старих, які переслідували мене все життя, старою Інес, потворною Інес стаєш ти поруч зі мною, але не стару Інес, не Інес-Пету, я кохаю, а Інес-одиначку, світлу, незмінну Інес, ту, яку ти зберігаєш серед фотографій у скринях, які стоять у твоїй келії, Інес, що їде верхи по Ринконаді, Інес у своїй в’язаній сукні мандаринового кольору, Інес у капелюшку, який покриває їй голову, але оголяє потилицю й довгу шию, Інес у хутряному манто, Інес, що прогулюється під руку з доном Херонімо доріжками кінного клубу, Інес, що перемовляється віч-на-віч із місіа Ракель, яка ніколи не була красунею, Інес… Так чи інакше, я знаю тебе як вродливу Інес, із глибин твоїх скринь на замку, із того одягу, який ти носила і який зберігаєш у цьому будинку, одягу, що торкався тіла красуні Інес і якого торкаюся я, але та Інес бачила лише мої палаючі очі свідка вночі в парку, а після операцій Крисофоро Асули я взагалі не певен, що вона мене бачить, — тримай кілька песо чайових, Німенький, ми сховаємо цю сумку з крокодилової шкіри, цю порцелянову лампу, цей перський килим, цю пару фігурок, обшитих оксамитом, цей зовсім новий теплий нейлоновий халат із підкладкою, ми сховаємо всі ці речі, які цієї ночі я виграла у старих у канідром, у моїй келії, — я не можу, Пето, облиш мене, знайди краще його і розірви на шматки, адже через нього наші долі набули таких монструозних форм, щоб хоча б якось вижити: я — підмітаючи твою спальню, а ти — молячись навколішках перед хрестом із перев’язаних шнурками гілочок, який ти зробила, щоб скидатися на твою пращурку, не пращурку Інес, цієї жінки, що молиться, поки я підмітаю підлогу в її кімнаті, і яку я кохаю, адже Пета — це єдина жінка у світі, яку я кохав, я не гідний нічого більшого за чайові, бо мій батько переконав мене, що я не маю обличчя, і я — ніхто, цього він мене вчив із дитинства, тому в мене залишилася тільки ти, але я не можу цього дозволити: доки пересаджені доктором Асулою органи цілковито не зростуться з твоєю плоттю, а залози не почнуть виробляти соки, доки ти (хай навіть потворна й обідрана) все ще Інес, я заволодію тобою і спогад про твою красу буде моїм, і я робитиму з ним усе, що захочу, після того як скористаюся тим, що залишиться: я здеру з тебе шкуру, щоб показати справжню шкуру жовтої суки, і тоді не існуватиме ні тебе, ні тебе, жодної з вас двох, ви обидві зникнете в глибині найдовшого коридору; втікай, Пето, шукай іншого, навіщо тобі мій обм’яклий член, дай мені спокій, дозволь мені зникнути, дозволь добрим старим перемотати мене, я хочу стати імбунче, загорнутим у мішок власної шкіри, позбавленим здатності рухатися, бажати, чути, читати, писати чи пам’ятати, якщо в мені ще є щось, що можна витягти з пам’яті, я не хочу чути, як ти молишся навколішках перед хрестом із гілок, я хочу запитувати себе: хто ця жінка, яку я знаю, хто ця жінка, що так змінилася, — бідненька місіа Інесіта, така добра, така смиренна, справжня свята, вона одна з найпобожніших і найщедріших сеньйор, які лиш є, і вона по-справжньому добра, вона не фарбує нігтів і не курить, як чоловіки, на відміну від місіа Ракель, вона дбає про нас, бо ми бідні і хворі, лише вона пам’ятає про те, що нас треба оберігати, ось уже майже рік минув після того, як місіа Ракель пообіцяла зробити пожертву в пам’ять про Брихіду, й ось вам, нічого, але ні, вона не є поганою, вона просто заклопотана іншим, у неї стільки дітей і онуків, а місіа Інесіта вже перестала вдягатися по-модному, і ти із заплющеними очима перебираєш свій обважнілий від індульгенцій розарій, адже його тобі благословив Святий Отець. Не розплющуючи очей і не перериваючи молитви, ти подаєш мені знак легким порухом голови, що мені вже час покинути твою кімнату, залишивши тебе саму.

***

…І тодіііііііііі почулося скавучання псів у полі, мукання корів, ревіння биків, іржання коней, бекання овець, а черниці почали лякатися, бо в ту пору це місце було дуже відлюдним, що відбувається, що за невідомий нам страх відчувають тварини, що там коїться поночі, про що вони хочуть нас повідомити, що нам робити, хто нам пояснить, що ж таке тривожне тут відбувається… І тодііііііііі сталося найгірше: блискавки в небі осяяли схили гір, громи підземні струсонули й розкроїли землю, перелякані черниці стали тікати увсебіч із криками, не знаючи що робити, тому що весь цей будинок дрижав і мав от-от завалитися… І тодіііііііі черниці побачили посеред подвір’я її — вона схилилася на коліна і розкрила руки в подобі хреста…

Відтоді, як ти приїхала, вони чули цю історію тисячу разів, щоразу ти вплітаєш щось нове в основний сюжет, вигадуєш деталі й прикраси, які тримають у напрузі сиріток, які ніколи не втомлюються тебе слухати: видається, ніби й вони чекають на кінцевий синтез байки про дівчинку-відьму із сімейною легендою про дівчинку-святу, вам подобається слухати місіа Інесіту, яка така хороша, бо імітує іржання, мукання й гавкання, — як гарно це в неї виходить, ще раз, будь ласка, корову… і телятко… їм подобається, як вона розкриває руки у формі хреста, щоб підтримати стіни, які мають упасти, але не падають, бо та їх підтримує. Найвеселіше — дивитися, як місіа Інесіта починає тремтіти, наче землетрус: зіграймо в землетрус, сеньйоро, будь ласка, це так весело, — ви сидите на лавці під пальмою

1 ... 110 111 112 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"