Читати книгу - "Останній дон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Досить, — сказав Боббі. — Господи, ми сьогодні воістину на славу попрацювали. Заощадили двадцять мільйонів на Вейлі і, мабуть, десять на Де Лені. Маємо право виплатити собі преміальні. Ми будемо на коні.
— Авжеж, — погодився Дієр. Він позирнув на свого годинника. — Незабаром четверта. Вам не пора вже бути в дорозі до Фалени?
В цю мить двері кабінету Боббі Бенца мов вихором розчахнуло, і на порозі стала Моллі Флендерс. Одягнута, як до поєдинку: штани, куртка і біла шовкова блузка. Взуття без підборів. Вродливе обличчя бурякове від несамовитої люті. Сльози на очах, та все ж вона ніколи не виглядала вродливішою. Голос її був сповнений злорадства:
— Ну що, збоченці нещасні, — звернулась вона, — Ернест Вейл мертвий. Я принесла судовий припис із вимогою затримати реалізацію нової серії за його книжкою. Ну а тепер ви, два бовдури, готові сісти зі мною й укласти контракт?
Ернест Вейл знав, що найбільшим ускладненням при самогубстві стане для нього проблема уникнення насильства. Для найпоширеніших способів він був занадто боягузливий. Пістолети його лякали, ножі та отрута — надто очевидні та ненадійні. Головою в газову плитку, задушитися в автомобілі моноксидом вуглецю — знову-таки надто ненадійно. Перерізати зап'ястя — не обійдеться без крові. Ні, він хотів померти приємною смертю, швидкою, певною, щоб тіло залишилось не знівечене й виглядало шляхетно.
Ернест пишався тим, що його рішення раціональне, і всім буде від цього пожиток, за винятком студії «Лоддстоун». Справа стосується чисто особистого фінансового виграшу та відновлення поваги до самого себе. Він мав би чіплятися за власне життя? Така думка викликала в нього сміх. Ще один зайвий доказ нормальної психіки: його не покидало відчуття гумору.
Заплисти в океан — надто кіноекранно, кинутися під автобус — надто боляче й дещо принизливо, ніби він якийсь бездомний волоцюга. Одна ідея видалась йому на якусь мить прийнятною: менш популярна останнім часом снотворна пігулка або свічка, яку треба буде просто запхати в задній прохід. Та знову ж — надто принизливо й не зовсім надійно.
Ернест відкинув усі ці способи й шукав чогось такого, що принесло б йому щасливу стовідсоткову смерть. Сам процес пошуку навіяв йому таке натхнення, що він майже забув думати про увесь свій замір. Так само на нього подіяло складання чернеток посмертних записок. Йому хотілося докласти всієї своєї майстерності, щоб не звучало, ніби він шкодує себе чи когось звинувачує. Понад усе йому хотілося, щоб самогубство сприйняли як акт цілковитого раціоналізму, а не як акт слабкодухості.
Почав із записки до першої дружини, яку вважав своїм єдиним справжнім коханням. Перше речення намагався формулювати об'єктивно і прагматично: «Звернися до мого адвоката Моллі Флендерс, як тільки отримаєш цю записку. Вона має для тебе важливу інформацію. Дякую тобі й дітям за багато щасливих років, що ви подарували мені. Не хочу, щоб ти думала, ніби вчинене мною — докір тобі, в жодному разі. Ще до розлучення ми втомилися одне від одного. Не вважай, прошу тебе, що мій вчинок — результат хворобливої фантазії чи безвиході. Він — цілком обміркований і прагматичний, як пояснить мій адвокат. Передай дітям, що я їх люблю».
Ернест відсунув аркуш набік. Багато чого там слід буде переписати. Написав записки,— звучали вони сухо для нього самого,— своїм другій та третій дружинам, повідомляючи, що їм він відписав невеличкі частки свого майна, дякуючи їм за щастя, яким вони його обдарували, і запевняючи, що вони в жодному разі не несуть провини за його вчинок. Дух любові до ближнього, здавалося, на якийсь час покинув його. Тому лаконічну записку Боббі Бенцові він сформулював просто: «Цілуй мене в зад».
Відтак написав записку Моллі Флендерс, де було: «Тепер беріться за тих вилупків». Настрій покращився.
Кроссові Де Лені він написав: «Нарешті я зробив те, що треба було». Вгадував Кроссову зневагу до його порожньої балаканини.
Його серце розкрилося повністю, коли він став писати Клавдії: «Ти подарувала найщасливіші миттєвості мого життя, а ми навіть не були закохані. Як тобі це вдалося? І чому все, що ти робила в житті, було правильним, а все, що робив я — хибним? До теперішнього моменту. Прошу тебе не зважати на все, що я наговорив про твою творчість. Те, що я принижував твою працю — просто заздрість старого романіста, який віджив свій час так само, як і ковальське ремесло. І дякую тобі за відстоювання моїх відсотків, хоч у кінцевому результаті все пішло прахом. Високо ціную твої зусилля».
Він склав записки, що були написані на жовтих, тобто других, аркушах копіювальних комплектів, на одну купку. Жахливий стиль, але він усе перепише, а переписуючи, завжди знаходиш те, що треба.
Праця над записками активізувала його підсвідомість. Нарешті він знайшов прекрасний спосіб відходу з цього світу.
Кеннет Кальдоне був найбільшим дантистом у Голлівуді, таким же знаменитим, як і будь-хто з касових зірок у цьому вузькому колі. Як фахівець він був майстер вищої проби, в приватному житті — яскравий і відважний. Вельми потерпав, що дантистів у літературі та в кіно зображали самовдоволеними буржуа, і робив усе, щоб це заперечити.
Вишукано одягався і мав вишукані манери, його зубна клініка виглядала розкішно, в почекальні стояв стенд із сотнею найкращих журналів Америки та Англії. Ще на одному, меншому, стенді лежали журнали іноземними мовами: німецькою, італійською, французькою й навіть російською.
Першорядні твори модерного мистецтва прикрашали стіни почекальні, а коли йти анфіладою лікувальних кабінетів, то в коридорах на вас дивилися портрети з автографами деяких найгучніших імен у Голлівуді. Його пацієнтів.
Він завжди аж вирував веселим добрим гумором і поширював довкруг себе ледь вловиму ауру жіночності, чим дещо спантеличував інших. Любив жінок. Та ніяк не міг збагнути і визнати зобов'язань щодо жінок. Секс він розглядав як щось не більше за добру вечерю, витончене вино, чарівну музику.
Єдине, у що вірив Кеннет — то це в мистецтво лікування зубів. Тут він був митцем, не відставав від найновіших технічних та косметичних досягнень. Відмовлявся ставити своїм клієнтам зйомні протези, наполягав на сталевих штирях, до яких на постійно можна було кріпити серії штучних зубів. Виступав з лекціями на зібраннях стоматологів, був такий авторитетний, що якось його запросили лікувати зуби одному з членів королівської династії Монако.
Жодний з пацієнтів Кеннета
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.