Читати книгу - "Останній дон"

Ернест і Кеннет заприятелювали під час Ернестового першого візиту в Голлівуд майже двадцять років тому. На вечірці в одного продюсера, який впадав біля нього, маючи на оці право на одну з його книжок, у Ернеста нестерпно розболівся зуб. Продюсер серед ночі викликав Кеннета, і той негайно поспішив приїхати, щоб забрати Ернеста з вечірки в свою клініку і полікувати запалений зуб. Відтак відвіз Ернеста в його готель, призначивши з'явитися в клініку наступного дня.

Згодом Ернест сказав продюсерові, що дантист, мабуть, дуже чимось йому зобов'язаний, раз він викликав його додому опівночі. Продюсер заперечив: просто Кеннет Кальдоне таку вже має натуру. Людина з зубним болем для нього все одно, що людина, яка потопає: її слід рятувати. А ще Кальдоне прочитав усі Ернестові книжки і шанував його творчість.

З'явившись у клініці наступного дня, Ернест почав з нестримного потоку вдячності. Кеннет спинив його піднятою рукою і сказав:

— Я все ще в боргу перед вами за ту насолоду, що отримав від ваших книжок. А тепер я, з вашого дозволу, розповім вам про сталеві штирі.

І він прочитав довгу лекцію, в якій доводив, що ніколи не зарано подбати про власну ротову порожнину. Що Ернест незабаром втратить деякі інші зуби, а сталеві штирі вбережуть його від необхідності класти свої щелепи на ніч у склянку з водою.

— Поміркую над цим, — пообіцяв Ернест.

— Е ні, — домагався свого Кеннет, — я не можу лікувати пацієнта, який не погоджується з методами моєї роботи.

— Слава Богу, що ви не письменник, — засміявся Ернест, — але тут маєте рацію.

Вони стали друзями. Як тільки Вейл приїжджав у Голлівуд, він запрошував Кеннета на вечерю, а деколи навідувався в Лос-Анджелес тільки заради того, щоб йому перевірили зуби під «свіжим повітрям». Кеннет розумно відгукувався про Ернестові книжки, на літературі він знався майже так само, як і на стоматології.

«Свіже повітря» Ернестові подобалося. Болю не відчував, а напівсвідомий стан навіяв йому деякі з його найкращих ідей.

За наступні кілька років його і Кеннетова дружба настільки зміцніла, що в результаті її Ернест набув новий комплект зубів на сталевих коренях, який мав би служити йому до самої могили.

Ернест шукав у Кеннетові головним чином героя для роману. Ернест завжди був переконаний, що жодне людське сотворіння не обходиться без якогось одного вагомого збочення. Своє збочення Кеннет виказав, і було воно радше сексуального характеру, однак не в звичному порнографічному стилі.

Під час лікувального прийому, перед тим як Ернестові накладали маску зі «свіжим повітрям», вони любили трошки погомоніти. Кеннет згадав, що його постійна подруга, «його вагома інша», розважалася сексом із своїм псом, велетенською німецькою вівчаркою.

Ернест, що саме почав піддаватися дії «свіжого повітря», зняв з обличчя і, не подумавши добре, сказав:

— Ви кохаєтеся з жінкою, яка злягається з псом? І вас це не турбує? — Ернест мав на увазі медичні й психологічні ускладнення.

Підтексту Кеннет не вловив.

— Чому це має мене турбувати? — здивувався він. — Пес — не суперник.

Спочатку Ернест подумав, що Кеннет жартує, відтак збагнув, що той відповідав серйозно. Ернест знову наклав маску і поринув у дрімотність закису азоту і кисню, а його мозок під звичною стимуляцією провів повний аналіз його стоматолога.

Кеннет належав до категорії людей, які не дотримувались концепції кохання як духовної потреби. Домінантою для них була насолода, так само як і в його мистецтві приборкувати біль. Вже коли потураєш плоті, то треба вміти брати її під контроль.

Того вечора вони разом зайшли в ресторан, і Кеннет більш-менш потвердив Ернестовий аналіз.

— Секс кращий за закис азоту, — сказав він. — Та, як і у випадку з закисом, туди слід домішувати принаймні тридцять відсотків кисню. — Він крадькома зиркнув на Ернеста. — Ернесте, можу сказати, що ви справді любите «свіже повітря». Я дав вам максимум — сімдесят відсотків, і ви добре перенесли.

— А це небезпечно?

— Не дуже, — відповів Кеннет. — Хіба що будете в масці пару днів, та, мабуть, і це не дуже загрозливо. Звісно, чистий закис азоту вб'є вас за хвилин п'ятнадцять-тридцять. А так, признаюся, раз на місяць я влаштовую в своїй клініці невеличку опівнічну вечірку для дуже добірного кола «гарних людей». Всі вони — мої пацієнти, так що їхні аналізи крові у мене є. Всі здорові. Закис їх розкріпачує. Ви під газом не відбували збудження?

Ернест засміявся.

— Коли повз мене проходила одна з ваших техніків, мене тягнуло погладити її по сідницях.

— Я впевнений, що вона вас вибачила б, — сказав Кеннет, скорчивши кумедну міну. — Чому б вам не завітати до мене в клініку завтра опівночі? Там можна буде воістину порозважатися. — Він помітив, що Ернест дещо збентежений. І тому додав: — Закис — це не кокаїн. Кокаїн перетворює жінок на безпорадних, а закис — розкомплексовує. Прийдіть просто як кудись на коктейль. Ніхто від вас нічого не вимагатиме.

У Ернеста промайнула ущиплива думка: «Собакам також можна?» Але завітати погодився. Виправданням перед самим собою була думка, що він тільки збиратиме матеріал для роману.

На вечірці він ні розважився, ні брав по-справжньому участь. Суть полягала в тому, що закис азоту більше впливав на його духовний світ, ніж на сексуальний потяг, діяв наче якийсь ритуальний наркотик, до якого вдаються тільки заради вшанування всемилосердного Господа. Злягання гостей було настільки твариноподібне, що Вейл вперше по-справжньому збагнув Кеннетове буденне ставлення до його «вагомої іншої» та до німецької вівчарки. Все було настільки позбавлене людського змісту, що стало нудно. Сам Кеннет участі не брав, він був надто заклопотаний регулюванням подачі закису.

Тепер, через роки, Ернест нарешті знайшов спосіб стати покійником. Це буде так, як при безболісній стоматології. Не страждатиме, його не спотворить, не відчує страху. Відпливе з цього світу до іншого у мареві лагідних роздумів. Як інколи пишуть: він помре щасливий.

Тепер проблема полягала в тому, як уночі пробратися в Кеннетову клініку