Читати книгу - "Останній дон"

Він домовився з Кеннетом про прийом для обстеження. Поки Кеннет розглядав рентгенівські знімки, Ернест поділився з ним, що обрав стоматолога за героя свого нового роману, і попросив показати, як працюють регулятори подачі «свіжого повітря».

Кеннет — педагог за натурою — пояснив роботу регуляторів на балонах закису азоту і кисню, наголошуючи на безпечних пропорціях і увесь час повчаючи.

— А небезпеки тут ніякої немає? — спитав Ернест. — Що коли ви будете напідпитку і втратите над собою контроль? Ви ж можете мене вбити.

— Ні, автомат слідкує за тим, щоб ви за всіх умов отримували мінімум тридцять відсотків кисню, — пояснив Кеннет.

Ернест якусь мить повагався, намагаючись вдати ніяковість.

— Пам'ятаєте, кілька років тому я був у вас на вечірці? Тепер я познайомився з гарненькою дівчиною, яка трошки вдає з себе скромницю. Як тут зарадити? Не могли б ви дати мені ключа від своєї клініки, щоб я якось увечері завів її сюди? Закис якраз зрушив би цю справу з місця.

Кеннет уважно вивчав рентгенівські плівки.

— Ваші зуби в прекрасному стані, — сказав він. — Я воістину великий стоматолог.

— Так як з ключем? — не вгавав Ернест.

— Дівчина справді гарненька? — в свою чергу спитав Кеннет. — Скажете мені на який вечір, і я прийду й виставлю регулятори.

— Ні-ні, — відмовився Ернест. — Та дівчина й справді порядна. Якщо тут будете ви, вона не захоче навіть маски прикласти. — Якусь мить помовчав. — У неї старосвітське виховання.

— Не вигадуйте, — сказав Кеннет і подивився Ернестові просто в очі. Потім додав: — Одну хвилиночку заждіть, — і вийшов з кабінету.

Коли повернувся, в його руці був ключ.

— Підіть з цим до майстерні й замовте дублікат, — сказав Кеннет. — Не забудьте там назвати своє ім'я. Потім прийдете сюди й мого ключа віддасте мені.

Ернест був дещо заскочений.

— Я не маю на увазі цієї ж миті.

Кеннет склав у конверт плівки й обернувся до Ернеста. З його обличчя — рідкісний випадок за увесь час їхнього знайомства — зійшла веселість.

— Коли поліція знайде вас, — сказав Кеннет, — мертвим у моєму кріслі; я в жодному разі не хочу бути до цього причетним. Не хочу ставити під загрозу свій професійний статус, або щоб мої пацієнти повтікали від мене. Поліція знайде підроблений ключ і знайде, де його виготовили. Подумають, що все влаштували ви самі. Записку, сподіваюся, ви залишили?

Ернест був приголомшений, а потім йому стало соромно. Він зовсім не мав наміру заподіяти Кеннетові прикрощів. Кеннет дивився на нього з докірливим усміхом, позначеним тінню сумовитості. Ключа Ернест узяв, а потім у рідкісному надмірі почуттів по-чоловічому обняв стоматолога.

— Отже, ви розумієте, — промовив він. — Я виходжу з чисто прагматичних міркувань.

— Будьте певні, я розумію вас, — відказав Кеннет. — Часто я сам думаю про таке на свої старі літа, якщо справи підуть на зле. — Він усміхнувся підбадьорливо і додав: — Смерть — не суперник. — Вони вдвох засміялися.

— Ви справді знаєте причину? — поцікавився Ернест.

— Увесь Голлівуд знає, — відповів Кеннет. — Скіппі Дієра на одному прийомі спитали, чи він справді збирається ставити фільм. Він відповів: «Попробую, поки пекло не скрижаніло або Ернест Вейл не наклав на себе руки».

— І ви не вважаєте, що я божевільний? — допитувався Ернест. — На таке зважитись заради грошей, якими я не зможу скористатися...

— Чом би й ні? — відповів Кеннет. — Це принаймні розважливіше, ніж вкорочувати собі віку через кохання. От тільки техніка тут не така вже й проста. Вам слід буде від стіни від'єднати ось цей шланг, яким надходить кисень, цим ви перекриєте імпульс на регулятор і зможете довести суміш до концентрації понад сімдесят відсотків. Краще робити увечері в п'ятницю, коли прибиральники підуть, і вас не виявлять до понеділка. Інакше завжди може статись, що в реанімації вас повернуть до життя. Звичайно, якщо ви скористаєтесь чистим закисом азоту, то вас не стане через тридцять хвилин. — І він усміхнувся трошки сумовито. — Вся моя робота над вашими зубами ні до чого. Як не соромно!

Через два дні в суботу Вейл прокинувся в своєму номері в готелі «Беверлі-Гіллз» дуже рано. Сонце щойно тільки визирнуло над обрієм. Він пішов під душ, поголився, одягнув труси, тенісну сорочку і зручні джинси. Згори на ньому був рудувато-коричневий льняний піджак. По номеру скрізь порозкидані одяг і газети, та прибирати не було рації.

Від готелю до Кеннетової клініки було тридцять хвилин пішки, і Ернест вийшов із відчуттям свободи. В Лос-Анджелесі пішки ніхто не ходив. Давав знати себе голод, та їсти Ернест боявся, щоб не виблювати, коли буде під закисом.

Клініка була розташована на передостанньому п'ятнадцятому поверсі. У вестибюлі на вході був тільки сторож, у ліфті — жодної душі. Ернест повернув ключем у дверях, що вели в стоматологію, і зайшов. Замкнув за собою двері й поклав ключ у кишеню піджака. В кабінетах панувала привидна тиша, віконце реєстратора відбивало промені ранкового сонця, комп'ютер стояв лиховісно темний і мовчазний. Вздовж по коридору з ним віталися світлини касових зірок. Лікувальних кабінетів було шість — по три з кожного боку коридору. В кінці був Кеннетовий кабінет і приймальня, де вони стільки разів сиділи і розмовляли. Особистий лікувальний кабінет Кеннета із спеціальним стоматологічним кріслом на гідравліці, де він лікував високопоставлених пацієнтів, примикав до приймальні.

Крісло було екстрарозкішне: з грубшою набивкою і обтягнуте м'якшою шкірою. На пересувному столику поруч із кріслом лежала маска для «свіжого повітря». На блоку регулювання, шланги від якого з'єднувалися із схованими балонами закису азоту та кисню, обидва маховички регуляторів були виставлені на нуль.

Ернест відрегулював шкали таким чином, щоб закису азоту і кисню подавалося половина на половину. Відтак сів у крісло й наклав на обличчя маску. Розслабився. Зрештою, саме тепер Кеннет не збирався копирсатися в його яснах своїми ножами. З його тіла кудись поділися всі кольки та болі, мозок ширяв над цілим Усесвітом. Почувався чудесно, думка про смерть видавалася смішною.

В голові з'являлися й пропливали задуми наступних романів, подобизни й сутності багатьох людей, кого він знав, у жодному з них не бачив злого, саме це він цінував у закису азоту найвище. Чорт, він забув переписати посмертні записки, а