Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

1 161
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 154
Перейти на сторінку:
Обидва його полковники вже майже не розмовляли один з одним. — Полковник Карґіл заздрить вам, бо ви так блискуче проводите марш-паради. Він боїться, що я призначу вас відповідальним за візерунок бомбометання.

Полковник Шайскопф відразу нашорошив вуха.

— А що таке візерунок бомбометання?

— Візерунок бомбометання? — повторив генерал Пекем, променіючи самовдоволеною добродушністю. — Візерунок бомбометання — це термін, вигаданий мною лише кілька тижнів тому. Він нічого не означає, та ви не повірите, як швидко його підхопили. Бачте, мені вдалось переконати багатьох різних людей, що найважливіше — це скидати бомби одну попри одну, бо їхні вибухи дадуть акуратні аерофотознімки. На Піанозі є один полковник, який вже не переймається, попадають його бомби в ціль чи ні. А чому б нам сьогодні не злітати до нього і не розважитись? Полковник Карґіл буде казитися від заздрощів, а ще я дізнався від Вінтерґріна сьогодні вранці, що генерал Дрідл відлетить на Сардинію. Генерал Дрідл зійде з розуму, як дізнається, що я інспектував одну з його баз, коли сам він полетів інспектувати іншу. Ми навіть можемо встигнути туди на інструктаж. Вони збираються розбомбити маленьке, незахищене село, перетворивши його на руїну. Я довідався від Вінтерґріна — до речі, нині Вінтерґрін уже колишній сержант, — що завдання це абсолютно нікому не потрібне. Єдина його мета — затримати підхід німецьких підкріплень у той час, як ми навіть не плануємо жодного наступу. Ось таке діється, коли підвищуєте посередностей до керівних посад. — Він млявим жестом показав на велетенську карту

Італії: — Гляньте, це малесеньке село настільки незначне, що його тут навіть немає.

Вони прибули до полковника Каткарта запізно і не потрапили на попередній інструктаж, де би почули, як наполягає майор Денбі:

— Але воно ось тут, повірте. Тут, саме тут.

— Де тут? — зухвало спитав Данбар, удаючи, ніби нічого не бачить.

— Ось воно тут на карті, де дорога трохи звертає. Хіба ж не бачите оцей плавний поворот?

— Ні, не бачу.

— Я бачу, — викликався Гавермеєр і тицьнув у потрібну точку на карті Данбара. — А на оцих знімках дуже добре видно ціле село. Мені все ясно. Мета бомбардування — зіпхнути ціле село вниз по схилу гори і створити завал, який німцям доведеться розчищати. Правильно?

— Цілком правильно! — сказав майор Денбі, промокаючи носовичком спітніле чоло. — Я радий, що хоч хтось починає розуміти. Дві бронетанкові дивізії підуть цією дорогою з Австрії до Італії. Це село збудоване на такому крутому схилі, що всі уламки житлових та інших будівель, які ви зруйнуєте, неодмінно покотяться донизу й завалять дорогу.

— І що від цього зміниться, чорт забирай? — допитувався Данбар, а Йосаріан схвильовано стежив за ним зі змішаним почуттям страху і благоговіння. — За кілька днів вони все розчистять.

Майор Денбі намагався уникнути суперечки.

— Певно, для штабу це щось змінить, — відповів він примирливим тоном. — Мабуть, тому нас і послали на це завдання.

— А жителів села попередили? — запитав Маквот.

Майор Денбі перелякався, що і Маквот пристав до опозиції.

— Ні, думаю, що ні.

— Невже ми не скинули листівки з повідомленням, що на цей раз будемо їх бомбити? — спитав Йосаріан. — Не можна хоча б якось натякнути, щоб вони забралися з дороги?

— Ні, не думаю. — Майор Денбі ще більше впрівав, очі його стривожено забігали. — Німці теж можуть здогадатись і вибрати інший маршрут. Але я в тому не впевнений. Це лиш мої припущення.

— Вони навіть не стануть ховатися, — з гіркотою мовив Данбар. — Повибігають на вулицю, тільки-но побачать наші літаки, і стануть махати нам руками — вся дітвора, і старі, і собаки. Господи Ісусе! Чому ми не дамо їм спокій?

— А чому б нам не влаштувати завал в іншому місці? — запитав Маквот. — Чому він мусить бути саме там?

— Я не знаю, — печально відповів майор Денбі. — Я не знаю. Послухайте, хлопці, ми маємо хоч трохи довіряти людям, які віддають нам накази. Вони знають, що роблять.

— Ні чорта вони не знають, — сказав Данбар.

— Що за проблеми? — спитав підполковник Корн, ліниво заходячи до інструкторської з руками в кишенях, його жовтувато-коричнева сорочка висіла мішком.

— О, жодних проблем, підполковнику, — нервово відповів майор Денбі, намагаючись приховати їхню суперечку. — Ми просто обговорюємо завдання.

— Вони не хочуть бомбити це село, — хихотнув Гавермеєр, виказуючи майора Денбі.

— Ти поц! — кинув Йосаріан Гавермеєрові.

— Дайте Гавермеєру спокій, — рвучко наказав Йосаріанові підполковник Корн. Він упізнав у Йосаріанові того п’яницю, який грубо чіплявся до нього в офіцерському клубі напередодні першого нальоту на Болонью, і завбачливо переніс невдоволення на Данбара. — Чому ви не хочете бомбити це село?

— Тому, що це жорстоко, ось чому.

— Жорстоко? — перепитав підполковник Корн з холодною насмішкою, лише на мить злякавшись нестримної сили Данбарової ворожості. — А пропустити дві німецькі дивізії, щоб вони воювали з нашими військами, це буде менш жорстоко? Життя американців також у небезпеці. Чи, про вас, хай краще проллється американська кров?

— Американська кров уже ллється. А ці люди собі там мирно живуть. Якого дідька ми не дамо їм спокій?

— Авжеж, вам легко говорити, — в’їдливо відповів підполковник Корн. — Тут, на Піанозі, ви у безпеці. Вам байдуже, чи ці німецькі дивізії пройдуть, чи ні, правда?

Данбар зніяковіло почервонів і спитав, мовби обороняючись.

— А чому б нам не зробити завал десь в іншому місці? Ми ж могли б скинути бомби на схил гори чи на саму дорогу.

— А може, вам краще знов летіти на Болонью? — запитання, промовлене тихим голосом, пролунало, мов постріл, і в кімнаті запала ніякова і загрозлива тиша. Соромлячись самого себе, Йосаріан палко молився, щоб Данбар тримав язика за зубами. Данбар опустив очі, і підполковник Корн зрозумів, що переміг. — Я так і думав, що ні, — провадив він далі з неприхованою зневагою. — Знаєте, ми з полковником Каткартом доклали немало зусиль, щоб вибити для вас отакий легкий виліт. Якщо вам більше кортить злітати до Болоньї, Спеції чи Феррари, то ми це без проблем влаштуємо. — Його очі загрозливо виблискували за скельцями окулярів без оправи, і його землянисті квадратні щелепи ніби скам’яніли. — Тільки дайте знати.

— Я б злітав, —

1 ... 110 111 112 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"