Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Він спробував обурюватися, що я так довго не відповідаю.

— Чого вам? — різко запитала я — Якщо по справі, то говоріть, — спеціально говорила на загальному, натякаючи йому, що на поступки не піду.

— Така молода і така нахабна.

— Ви у справі чи просто претензії висловити?

Він тихо вилаявся своєю мовою і повідомив про згоду укласти угоду. І назвав суму вдвічі вищу, ніж ми обговорювали.

— Ні, — сказала я йому і перервала відеозв'язок.

— Не зрозумів, що сталося? — здивовано сказав Олександр.

— Іза вихованням займається, — пояснив Антуан. — Що він сказав?

— Ціну вдвічі вищу, ніж ми обговорювали. Тепер, якщо зателефонує, я знижу початкову ціну на третину.

— А якщо він не захоче укладати угоду? — запитав Альфред.

Я з усмішкою подивилася на нього.

— Йому ж гірше. Ще кілька днів і можна буде купити їх майже за безцінь. Я от думаю, може почекати?

Антуан реготнув і мотнув головою.

— Ти що їх же на металобрухт розберуть. А там обладнання хороше.

Знову вхідний дзвінок. Відповіла майже відразу. Посмішку вдається насилу стримувати. Напійник називає ціну, яку я йому озвучувала спочатку. Я злегка хитаю головою і кажу суму на третину нижчу, він сіріє ще сильніше і погоджується. Домовившись про те, що він надсилає документи з потрібними даними, перервала відеозв'язок.

— Молодець! — сказала Антуан — Можна і у відпустку спокійно сходити.

— Ну що тепер за заповітом? — запитала я.

— Тепер так.

Після складання заповіту, Олександр поїхав. Альфреда попросив затриматися Нейтан.

— Підібрав Ізабеллі парочку охоронців, хотів тобі їх представити. Щоб у вас із нею потім не було непорозумінь.

Нейтан махнув хлопцям, які стояли недалеко від дверей у приймальню. Обидва молоді, високі в чорній формі, як і Нейтан.

— Дивлюся, ревнуєш, — усміхнувся чоловік. — Не варто. Хлопці місцеві, сімейні. І за Ізабеллою доглядатимуть, якщо вона раптом поїде кудись без тебе.

Я вийшла з приймальні і зараз стояла, спершись об стіну, спостерігала за чоловіками. Альфред був явно не дуже задоволений, що поруч зі мною буде парочка симпатичних хлопців. Він помітив, що я за ними спостерігаю, злегка посміхнувся. Потиснув хлопцям руки і підійшов до мене.

— Ревнуєш?

— Є трохи. Я сьогодні затримаюся на роботі. Тобі доведеться з ними додому їхати.

Притиснула коханого до себе і сказала тихо на вухо.

— Нейтан тобі дублікат ключів зробив, — мене обійняли трохи сильніше.

— Ти так збудливо про це говориш.

Поцілував мене в губи.

— Мені пора. До вечора.

— Бувай.

Поруч зі мною кашлянув Антуан.

— Що? — запитала в нього.

— Приємно на вас дивитися. Думаю, як скоро ви одружитесь.

— Явно після вас двох. Інга вже почала готуватися?

— Морально. Королева Мартіна взяла на себе організацію свята. Ледве переконали щоб це було у вузькому сімейному колі. Ну з ними звісно. Але в жодному разі навіть не на сотню людей.

— Вона не образилася?

— Ні. Попросила скласти список гостей. А ти б подзвонила дідові. А то цей старий упертюх, заявив, що поки ти сама йому не подзвониш і не запросиш, він не прилетить.

— Вдома вже.

Альфред додому приїхав годині о дев'ятій. Втомлений і страшенно голодний. Але це не завадило йому просто з порога підхопити мене і забрати в нашу кімнату. Нас тільки проводили здивованими поглядами.

— Може хтось у них вийде, — сказав Нейтан.

— Тату!

— Що тато? Вони вже дорослі люди. І Ізабеллі потрібен спадкоємець, і бажано не один. Щоб було з кого виховати гідну людину. Та й Альфреду спадкоємці теж потрібні.

На кухню дісталися тільки через годину. На ній уже нікого не було.

— Я тобі казала, що в мене дідусь є?

Він мотнув головою.

— З усіх родичів залишився мамин батько. Батьків батька я не знаю і навіть не знаю, чи живі вони. А ось мамин батько, залишився на Феті, упертий він у мене. Антуан каже, хоче, щоб я йому сама зателефонувала. Ось хотіла попросити тебе скласти мені компанію.

Дідусеві дзвонили з моєї кімнати. Стоячи біля вікна на всю стіну.

— Ізька! — вигукнув дідусь.

— Привіт!

— Ізька відійди від вікна негайно і дай мені свого чоловіка, поспілкуватися.

— А як же я? — запитала награно ображено. Хоча ні прикро, мене він скільки не бачив і відразу мого чоловіка хоче бачити. — Так не чесно дідусь!

— А що мені з тобою спілкуватися. Бачу що жива, здорова. Так дай тепер із хлопцем поговорити і дай йому навушники!