Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

– Що я радий бути тут, – відповів він щиро, не відводячи погляду від її очей.

Їхня розмова тривала довго. Вони говорили про минуле, про майбутнє, про речі, які їх турбували, і про ті, що приносили радість. Їхні голоси змішувалися з нічними звуками за вікном, а години текли непомітно.

Коли вечір почав перетікати в ніч, до них несподівано завітав Даріус. Він увійшов без стуку, як це завжди робив, бо звик, що сестра завжди його чекає.

– О, вибачте, що порушую вашу ідилію, – сказав він з іронічною посмішкою, побачивши Каеля поруч із сестрою. – Не думав, що вас можна побачити разом у таких обставинах.

– Даріусе, – спокійно відповіла Аурелія, – якщо ти вже тут, сідай. Гадаю, ти маєш запитання.

– Як так сталося, що ти тепер... – він кинув короткий погляд на Каеля, – зустрічаєшся з ним?

– Це не твоя справа, брате, – коротко відповіла Аурелія, але її очі виказували посмішку. – Однак, якщо ти прийшов сюди сваритися, то помилився кімнатою.

Даріус сів у крісло біля каміна, явно не збираючись здаватися.

– Я ж не для сварки. Просто цікаво. Бо, здавалося, ще недавно ви були ворогами.

Каель, який весь цей час спокійно мовчав, лише сказав:
– Іноді війна закінчується миром, Даріусе. А іноді – коханням.

Даріус задумливо глянув на них обох і, зрештою, зітхнув:
– Добре. Якщо це правда, то я лише радий. Хоча попереджаю, Каелю, якщо ти хоч на мить її підведеш...

– Я знаю, що ти зробиш, – перебив його Каель. – Але цього не станеться.

Даріус не зміг втримати усмішки:
– Ну що ж, тоді це буде цікаво.

Він підвівся і попрямував до дверей, але перед тим, як вийти, додав:
– Ауреліє, якщо ти захочеш розповісти всі деталі, я завжди готовий вислухати.

Коли він пішов, Аурелія лише хитнула головою, усміхаючись:
– Мій брат ніколи не зміниться.

Каель злегка посміхнувся і обійняв її:
– А це не так вже й погано.

Коли Даріус пішов, тиша в кімнаті здавалася майже відчутною. Аурелія повернулася до Каеля, який стояв біля каміна, задумливо дивлячись на вогонь.

– Він турбується про мене, навіть якщо і робить це незграбно, – сказала вона, підходячи ближче.

– Це нормально, – відповів Каель, повертаючись до неї. – Якби він не турбувався, я б запідозрив, що йому байдуже.

Аурелія усміхнулася і поклала руки йому на плечі. Її пальці ніжно ковзнули по його шиї.
– А ти? Тобі не страшно, що мій брат може прийти сюди з мечем, якщо щось піде не так?

Каель нахилив голову, вдивляючись у її обличчя. Його очі, чорні, як ніч, сяяли якимось теплом, яке вона рідко в них бачила.
– Ні. Страшніше було б втратити тебе.

Її серце тремтливо стиснулося. Вона потягнулася до нього, її губи торкнулися його в поцілунку, який спершу був обережним, майже боязким, але швидко став глибшим, пристрасним.

Каель притягнув її ближче, його сильні руки обійняли її так, ніби вона була найціннішим у світі. Їхні дихання зливалися в одному ритмі, а весь інший світ здавався далеким і неважливим.

– Залишся зі мною цієї ночі, – прошепотіла вона, коли їхні губи розійшлися, а очі зустрілися.

– Завжди, – відповів він, торкаючись її волосся. – Завжди, Ауреліє.

Вони сіли на її м'яке ліжко, їхні погляди зустрілися, і світ навколо перестав існувати. Їхні губи злилися в ніжному поцілунку, який поступово ставав все більш пристрасним. Їхні руки досліджували одне одного, знаходячи тепло і ніжність у кожному дотику.

Тіло до тіла, вони відчували, як кожен рух наближає їх до повної гармонії. Їхні серця билися в унісон, створюючи мелодію, яку могла чути тільки ніч. Їхня близькість ставала все глибшою, стираючи всі межі між ними. Вони повністю віддавалися моменту, забуваючи про час, про минуле і про все, що було за межами цієї кімнати.

Ніч дарувала їм не лише тепло і спокій, але й справжню насолоду, яку вони шукали так довго. Їхні тіла зливалися в єдине ціле, і кожен рух був мовою, якою вони говорили одне з одним без слів. У цих обіймах вони знайшли не лише пристрасть, але й те місце, де їм добре – разом, попри всі війни, суперечки і минулі образи.