Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Тепер ми знаємо, — сказав Мікаель, коли вони йшли через міст. — Ми полюємо на цілковитого психа.

— Що ти хочеш цим сказати?

Мікаель зупинився і прихилився до поручнів.

— Якби це був звичайний ідіот, що намагався налякати нас, він би подався палити кішку до гаража чи навіть у ліс. Він же вибрав сімейний склеп, і це вже видає нав’язливу ідею. Подумай, як дуже він ризикував. Зараз літо, і народ гуляє ночами. Дорога через кладовище — найкоротший шлях між північною і південною частинами Хедебю. Навіть якщо він зачинив двері, кішка напевно роздирала душу криком, та й мало б пахнути паленим.

— Він?

— Я не думаю, що Сесілія Ванґер орудувала минулої ночі паяльною лампою.

Лісбет знизала плечима:

— Я не довіряю нікому з них, включаючи Фруде і Хенріка. Цей клан неминуче обдурить тебе, якщо тільки йому випаде шанс.

Вони трохи помовчали. Потім Мікаель не витримав і спитав:

— Я вже дізнався досить багато твоїх таємниць. Скільки народу знає про те, що ти хакер?

— Ніхто.

— Ти хочеш сказати, ніхто, окрім мене.

— До чого ти хилиш?

— Я хочу знати, чи нормально ти до мене ставишся. Чи довіряєш ти мені?

Вона довго дивилась на нього, а потім знову знизала плечима:

— Я нічого не можу з цим вдіяти.

— Ти мені довіряєш? — наполягав Мікаель.

— Поки що так, — відповіла вона.

— Чудово. Ходімо прогуляємося до Дірка Фруде.

Дружина адвоката Фруде, котра бачила Лісбет Саландер вперше, розглядала її з великим подивом, а проте з люб’язною усмішкою провела їх у сад за будинком. Побачивши Лісбет, Фруде просяяв, устав і шанобливо привітався.

— Добре, що ми зустрілися, — сказав він. — Я відчував докори сумління, бо не мав змоги висловити вам подяку за прекрасну роботу, яку ви для нас виконали. І взимку, і зараз, влітку.

Лісбет втупилася в нього з підозрою.

— Мені заплатили, — сказала вона.

— Річ не в цьому. Під час нашої першої зустрічі в мене склалась упереджена думка про вас. Прошу мені за це пробачити.

Мікаель був уражений. Дірк Фруде виявився здатним просити вибачення у двадцятип’ятилітньої дівчини з пірсингом і татуюваннями за те, за що йому зовсім не потрібно було вибачатися. У Мікаелевих очах адвокат раптом значно виріс. Лісбет Саландер дивилася прямо перед собою, мов нічого не помічаючи.

Фруде поглянув на Мікаеля:

— Що сталося з вашим лобом?

Вони сіли, і Мікаель розповів про події останньої доби. Почувши, що хтось тричі стріляв у нього біля Укріплення, Фруде аж підскочив. Він, здавалося, справді розхвилювався.

— Це ж цілковите безумство! — Він зробив паузу і вп’явся очима в Мікаеля. — Мені шкода, але цьому потрібно покласти край. Я не можу ризикувати вашими життями. Я мушу поговорити з Хенріком і розірвати контракт.

— Сядьте, — сказав Мікаель.

— Ви не розумієте…

— Я розумію тільки одне: ми з Лісбет підійшли так близько, що винний у всьому цьому впав у паніку, близьку до потьмарення розуму. У нас є до вас кілька питань. По-перше: скільки існує ключів од склепу сім'ї Ванґер і в кого вони?

Фруде ненадовго задумався.

— Щиро кажучи, я не знаю. Вважаю, що доступ до склепу мають кілька членів сім’ї. У Хенріка точно є ключ, та й Ізабелла там теж іноді буває. Правда, мені невідомо, є в неї власний ключ чи вона бере його в Хенріка.

— Гаразд. Ви ж як і раніше входите до правління концерну. Чи існує який-небудь архів підприємства? Бібліотека або щось подібне, де збираються газетні статті та інформація про підприємство за всі роки?

— Так, існує. Все це міститься в головному офісі, в Хедестаді.

— Нам потрібно дістати туди доступ. А старі журнали для персоналу і таке інше там теж зберігаються?

— Я знову змушений відповісти, що не знаю. Я сам не був в архіві щонайменше тридцять років. Але ви зможете поговорити з пані на ім’я Буділь Ліндґрен, яка відповідає за зберігання всіх паперів концерну.

— Ви не могли б зателефонувати їй і домовитися, щоб Лісбет дали змогу відвідати архів уже сьогодні в другій половині дня? Вона хоче прочитати всі старі статті про концерн. Надзвичайно важливо, щоб вона дістала доступ до всього, що може становити інтерес.

— Це я, мабуть, можу влаштувати. Щось іще?

— Так. У Ґреґера Ванґера в день аварії на мосту був у руках фотоапарат. Це означає, що він теж міг фотографувати. Куди ці знімки могли потрапити після його смерті?

— Важко сказати, але найлогічніше припустити, що до його вдови або сина.

— Чи не могли б ви…

— Я зателефоную Олександрові й запитаю.

— Що я повинна шукати? — спитала Лісбет Саландер, коли вони, покинувши Фруде, йшли через міст назад на острів.

— Газетні вирізки і журнали для персоналу. Я хочу, щоб ти прочитала все, що зможеш знайти, що стосується тих дат, коли коїлись убивства в п’ятдесятих і шістдесятих роках. Записуй усе, що приверне увагу або видасться хоч скільки-небудь дивним. Думаю, цим слід зайнятися тобі. Наскільки я зрозумів, пам’ять у тебе краща, ніж у мене.

Вона вдарила його кулаком під бік.

П’ятьма хвилинами пізніше її мотоцикл з торохтінням проїхав через міст.

Мікаель і Олександр Ванґер потисли один одному руки. Більшу частину часу, проведеного Мікаелем у Хедебю, Олександр був у від’їзді, і Мікаель раніше зустрічався з ним тільки мимохідь. Коли зникла Харієт, йому було двадцять років.

— Дірк Фруде сказав, що ви хочете подивитися старі фотографії.

— У вашого батька була камера «Хассельблад».

— Справді. Вона збереглася, але ніхто нею не користується.

— Ви, мабуть, знаєте, що я за завданням Хенріка вивчаю те, що сталося з Харієт.

— Я вже це зрозумів. І багато хто цьому не дуже радий.

— Що ж удієш. Ви, звичайно, не зобов’язані мені нічого показувати.

— A-а. Що ви хочете подивитися?

— Чи не зробив ваш батько яких-небудь знімків того дня, коли зникла Харієт.

Вони піднялися на горище, і Олександр досить швидко відшукав коробку з безліччю абияк звалених фотографій.

— Можете взяти все додому, — сказав він. — Коли щось і є, то тут.

Мікаель провів годину, розбираючи фотографії в коробці, що залишилася після Ґреґера Ванґера. Там виявилися справжні знахідки для ілюстрацій до сімейної хроніки, зокрема, багато фотографій Ґреґера Ванґера разом з головним лідером шведських нацистів 40-х років Свеном Улофом Ліндхольмом. Мікаель відклав їх убік.

Він виявив кілька конвертів з фотографіями, зробленими вочевидь самим Ґреґером