Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Мешканці острова стояли біля своїх хатин і чекали, коли човни підійдуть до берега. Одежа їхня складалася з шматка матерії, обмотаного навколо стегон. Діти були зовсім голі. Коли солдати, сяючи на сонці шоломами й мечами, ступили на землю, перелякані туземці кинулись тікати.

І лише після того, як венеціанці з перекладачами без зброї наблизились до села і запевнили остров'ян, що вони прибули з мирними намірами, чоловіки, жінки і діти, посміливішавши, вийшли їм назустріч.

Якийсь літній чоловік, що носив крім пов'язки на стегнах ще й зелений тюрбан на голові, згодився одвести їх до короля.

Марко Поло попросив батька залишитись з купцями і частиною солдатів на березі і збудувати такий самий укріплений табір, як і на Малій Яві. Сам же він з Мафіо та десятьма вельможами, на чолі двохсотп'ятдесяти вояків і слуг, що несли подарунки, вирушив у глиб острова. Двоє посланців з селища побігли наперед, щоб сповістити короля Зандернаца про приїзд чужоземців.

Вони йшли вздовж берега, пробирались вузенькими стежками крізь ліси, переходили по хистких мостах «річки, піднімалися вгору з допомогою залізних ланцюгів, прикріплених до скель, аж поки, нарешті, на сьомий день не досягли красивої долини, вкритої рисовими полями, пальмовими гаями й садами. Біля підніжжя покраяної проваллями гори розкинулось селище, посередині якого височів королівський палац.

Король Зандернац вислав їм назустріч десять слонів з розкішними паланкінами. Венеціанці, вельможі, перекладач і офіцери посідали в хиткі будиночки на спинах слонів і рушили до дерев'яного, оздобленого різнокольоровим різьбленням королівського палацу.

Король прийняв їх у передпокої і влаштував на їх честь бенкет. Мандрівники посідали на килими і подушки навколо короля та його почту і заходились біля гостро приправлених страв та вин. В кімнаті було нестерпно жарко, тому за кожним гостем стояла служниця і обмахувала його опахалом з пальмового листя.

Король Зандернац був одягнений так само, як і підлеглі. Тільки на його темнобрунатному тілі виблискували дорогі оздоби: неймовірної вартості намисто; одна низка із смарагдів та рубінів, друга, що звисала йому до самого живота, — із ста сорока великих перлин та рубінів і золоті браслети, оздоблені брильянтами персні на пальцях ніг і рук.

— Ти поглянь, як він обвішався! — сказав Мафіо небожеві. — За його прикраси можна було б купити цілий палац.

Після пишного бенкету Марко передав королю подарунки і, розхваливши його країну і його мудре правління, переказав йому бажання володаря світу, імператора Китаю, великого хана усіх татар Кублая.

Король Зандернац, підібгавши під себе ноги, сидів на жовтій шовковій подушечці і з задоволенням слухав Марко Поло. Подарунки великого хана й блискучий почет, що супроводжував Марко, подобались королеві. Але, вислухавши венеціанця, він сказав, що рубіна не віддасть. Він охоче покаже його, щоб іноземці на власні очі пересвідчились в його незрівнянній красі й потім розповіли про все імператорові, але подарувати не може.

Він щось тихо наказав одній із служниць, і та вибігла з кімнати. Через кілька хвилин вона принесла коштовний камінь і поклала його на золоте блюдо перед Марко й Мафіо.

Всі в кімнаті замовкли. Навіть служниці забули від подиву обвівати опахалами гостей.

Великий рубін лежав на золотому блюді і ніби перетворював світло, що падало на нього, у червоне, як кров, сяйво, заливаючи ним усе: залу, обличчя людей, килими, картини на стінах. Він був ніби вогненне джерело, яке освітлювало все, але не згорало.

Король Зандернац був задоволений, що його рубін справив таке велике враження на присутніх. Урвавши, нарешті, мовчанку, він через перекладача сказав венеціанцям, що пошле великому імператорові, про славні діяння якого говорить весь світ, привіт і подарунки, але нізащо в світі не віддасть рубіна, бо успадкував його від своїх предків. На його голову впаде нещастя, якщо він Дозволить вивезти рубін з острова.

Через тиждень Марко Поло залишив резиденцію короля й щасливо повернувся до табору. Король передав для великого хана багато коштовних каменів. Марко сподівався, що хан Кублай, навіть не отримавши жаданого рубіна, буде все ж таки задоволений наслідками подорожі.

За день до від'їзду з Цейлону венеціанці разом з Ашімою вийшли погуляти на берег. Вони піднялись на пагорб і вибрались стежкою на високу кручу над морем. Праворуч від них була затока, де стояли їхні кораблі й човни, а ліворуч голубів океан.

Вони довго стояли мовчки і дивилися на захід. За спиною в них сходило сонце, велике, вогнисточервоне.

Нарешті Марко Поло сказав:

— При доброму вітрі ми за чотири місяці були б в Ормусі.

— Дві тисячі п'ятсот миль, — мовив Мафіо, — можна плисти вздовж індійського узбережжя.

В затоці вантажники й моряки переносили на кораблі подарунки для великого хана та товари купців. Солдати знімали намети. Наступного дня, до схід сонця, судна мали знятися з якоря. У всіх було радісно на серці.

— Але вітер дме з заходу, — сказав Ніколо Поло.

— Можна подумати, що ми стоїмо на березі острова Лідо, — озвався Мафіо.

Вони знову замовкли.

Їхніми серцями заволоділа смілива думка: а що, коли вони не повернуться в Китай? Адже Венеція ближче, ніж Китай. Але вітер дув з заходу, і в Камбалі їх чекав імператор.

Наступного ранку, як тільки на сході зарожевіли небо, вітер надув вітрила, і матроси заспівали пісню. Вогниста куля піднімалася з моря, і туземцям, що стояли на березі, здавалося, немов кораблі вирушали прямо до сонця.

ПОВЕРНЕННЯ

Бурте, дочці татарського хана з племені кунгуратів, було сімнадцять років. Два роки тому дівчині випала честь: імператорські чиновники вибрали її для особистих послуг його величності.

Бурте була гарна і користувалася прихильністю імператора. Коли вона починала співати пісні своєї батьківщини, в очах володаря спалахували вогники. Щоразу він обдаровував її багатими подарунками.

Дівчина жила під надійною охороною в розкішних покоях і мріяла про те, що одного дня з'явиться якийсь заморський принц і одружиться з нею. Астрологи сказали Бурте, що вона народилась під щасливою зіркою, їй, звичайно, не випадало жалітись на життя в садах і парках імператорського палацу. От тільки нудно було трохи.

Саме в цей час тяжко захворіла Болгара, дружина персидського й хорасанського короля. Вмираючи, вона закликала свого чоловіка після її смерті одружуватись вдруге тільки на достойній жінці з її племені. Король Аргон пообіцяв,