Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

Водночас я розумію, що ті чи інші мої вчинки об'єктивно виявилися шкідливі. Я це усвідомив і засудив ці вчинки. І знаю, що цього більше не буде.

Уже це 8-місячне ув'язнення навіки відбило в мені бажання торкатися складних соціальних проблем, які я можу сприймати лише емоційно, але чию логіку і закономірність я збагнути не завжди можу.

Я поет суб'єктивно-психологічного плану і цієї проблематики мені вистачить на все моє життя.

Прошу зважити на це.

Прошу зважити, що в мене дуже старі батьки (мати — 1902, батько — 1891 р. народження) і моє засудження окошиться на них смертельно.

Прошу зважити, що в мене хвора на туберкульоз дружина, а мій син чекає операції на серці.

Прошу зважити на те, що всі 8 місяців я жив на порошках як хронічно хворий на виразку шлунку.

Прошу зважити на те, що я добра людина, а не зла, що я не належу до фанатиків, що я завжди прагну зрозуміти, а не стояти на своїх помилках, що я, прагнучи істини, радо її приймаю, а не перечу їй, коли мені відкривають її навіть мої несправедливі судді.

Прошу зважити на те, що я не маю права бути відірваним від літературної роботи, оскільки народився для неї, оскільки повинен віддати народові, країні все те, що мушу віддати — як поет, як критик, як перекладач, як майбутній прозаїк. Бо зробив я мало, нестерпно мало — з того, що міг би зробити за більш сприятливих для своєї творчости умов.

Прошу зважити на те, що живу я для народу, Вітчизни, а не для себе, що заради них я ладен віддати душу.

Нижче я надаю текст свого „Відкритого листа“ до редакції „Літературної України“, який прошу сприйняти як такий, що продиктований почуттям свого громадянського обов'язку, а не жалюгідним намаганням уникнути покарання»[665].

У прагненні не закопувати в землю свій талант і мати бодай мінімальну можливість для літературної праці, Василь Стус не лише пише принизливу для себе касаційну скаргу, а й «відкритого листа». Подолавши гординю, він, зважаючи на прохання батька, пише у «відомому й гидкому» жанрі, майже без надії, що буде почутий. Але він іде на це бодай тому, аби потім не шкодувати, що не зробив усього можливого, аби вберегти від знищення Божого дару.

«ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Мені дуже прикро, що ті чи інші мої твори використовує реакційна буржуазна пропаганда. Хоч я і не передавав своїх творів за кордон, але те, що ними послуговуються недруги моєї Вітчизни в своїй брудній політичній грі, ображає мене як літератора і як громадянина.

Оскільки збірку моїх віршів видало бандерівське брюссельське видавництво, мушу категорично заявити своїм непроханим видавцям: з панами із жовтоблакитних куренів, із недобитками бандерівських охвість — мені не по дорозі!

І так воно завжди було. І так воно завжди буде.

Бо моя Україна — червона, радянська. Бо мій народ — український радянський. Бо моя Вітчизна — СРСР. Бо чуття єдиної родини народів моєї Батьківщини — це і моє святе чуття.

Видання твору без волі, згоди і відома автора[666] — це явище аморальне. І аморальне — щонайменше. Літератор, позбавлений змоги проконтролювати своє видання, внести в нього необхідні зміни, уточнення і корективи, опиняється в ситуації матері, яка не може признати власних дітей за своїх. Бо суспільне буття книги накладає на автора цілий ряд таких обов'язків, які не стоять перед індивідуальною, приватною збіркою авторського доробку чи перед його рукописом.

Саме через це я не можу признати за свої чимало віршів, уміщених у виданій книзі. Це стосується, передусім, поезій, позбавлених необхідної конкретизації в часі та просторі, що створило вдячний ґрунт для їхнього кривотлумачення. Цей ґрунт тим кращий, чим більше бажання дати упереджену інтерпретацію авторського тексту.

Мені дуже прикро, що серед поезій збірки є такі, в яких я, піддавшись інерції особистого настрою, показав у неправдивому освітленні ті чи інші факти нашої дійсности.

Цьому сприяли і певний дальтонізм зору, і помилкове розуміння деяких історичних ситуацій, і переоцінка значення окремих фактів і позаісторичний, позверхчасовий погляд на світ.

Ще більшою мірою це стосується моїх статей і листів, у яких я припустився цілого ряду закатегоричних… потверджень, помилкових паралелей і деяких визначень, що були стільки ж різкі, скільки й несправедливі.

Озираючись назад, я мушу визнати, що до цих помилок мене призвела втрата належного світоглядного контролю за власними вчинками, які непомітно для мене стала уражати бацила націоналізму і певних ідейних збочень.

Без мого відома і дозволу видрукувані за кордоном, ці статті з'явилися на шпальтах реакційної націоналістичної преси, зазвучали в передачах ворожих антирадянських радіостанцій. При цьому трубадури антикомунізму вхопилися, насамперед, за окремі гіперболічні вислови, надавши їм вигідного для себе тлумачення.

Що їм до того, що це тільки прикрі знаки моїх індивідуальних помилок, сліди суб'єктивних зміщень реальних масштабів і пропорцій?

Що до того людям, які завжди сумують із наших успіхів і завжди втішаються із наших турбот?

Що їм до нашої Великої Справедливости? Вони не хочуть про неї чути. Що їм до наших вад? Вони тільки шукають нагоди, аби насміятися, аби пролити на нашу країну свою задавненілу перестояну лють.

Звертаючись до молодих літераторів, мушу сказати: стережіться непроханих видавців! Це одна з найбільших небезпек, яка чигає на вашу творчість.

Їхня критика — не страшна, зате похвала їхня — вбивча. Створюючи риси авторського обличчя, анатомуючи душу, вони ладні препарувати митця, а потім закатувати його лихою славою.

Тому я не можу визнати за свої будь-які зарубіжні видання власних творів, що суть образливі і для мого народу, і для моєї Вітчизни, і для мене особисто.

Бо мої успіхи належать тільки моїй Батьківщині, а мої помилки належать тільки мені.

Ці помилки мені допомогла збагнути смертоносна ворожа похвала.

І я б сказав собі: схаменися! Ні кроку далі! Бо завтра ти занесеш ногу над прірвою, і це буде твоє найстрашніше із самогубств.

Отже, час вибиратися на дорогу, полишаючи манівці. Бо манівцями блукають одинаки, а дорогу простує твій народ, у якому ти існуєш, ніби зерня у колосі.

Я твердо знаю, що знайду в собі сили, щоб зняти з себе наліт певних націоналістичних нерадянських настроїв, зможу переглянути свої творчі позиції, зможу стати водноряд із тими, що вершать великий похід.

Я твердо знаю, що знайду в