Читати книгу - "Нездоланний"

Ченґ умостилася поруч, щоб коротко розповісти йому про все, що відбулося до цього моменту, а Ричер знову пішов змивати сліди убивства зі своїх рук. Коли він повернувся, Вествуд його зустрів запитанням:

– Думаєте, у журналістів є етика?

Ричер відповів:

– Я певен, що буває по-різному.

– Вам краще сподіватися, що в мене її немає. Бо судячи зі слів міс Ченґ, ви сьогодні скоїли чотири вбивства.

– Одне з них я скоїв двічі, – відповів Ричер.

– Це не смішно.

– Можете їхати назад додому, щойно вам це заманеться. Це стосується прав на вашу книжку, а не на мою. Хтось інший може захотіти отримати цю історію.

– А є вже історія?

– Є лише три частини, щодо яких я не певен абсолютно.

– Які саме частини?

– Початок, середина й кінець.

Вествуд довго мовчав. Тоді сказав:

– Я чув прізвище Мерченко раніше. Саме тоді я працював над своєю статтею про «Глибинну Мережу». Він нібито пропонував цілий спектр послуг. Він гарантував секретність вашому веб-сайтові й обіцяв залагодити всі проблеми, які могли виникнути. Це мені нагадувало своєрідну передплату. Українці чудово зналися на Інтернеті. Я нічого не написав про нього в статті, бо не мав жодних доказів. З юридичної точки зору я не мав на це ніякого права.

– Скільки клієнтів було в Мерченка?

– Казали, що тільки десять чи десь у тій кількості. Більше нагадує бутік.

– Цей тип не мав нічого спільного із бутіком. Він не зрозумів би, що таке бутік, навіть якби той підбіг до нього і вдарив його по гомілці. Він володів стрип-клубом, який більший за стадіон команди «Доджерс». Рожевого кольору і з кульками. Він любив перебір. Він любив помпезність.

– Я чув лише про десятьох.

– Такій помпезності мусили передувати суттєві доходи. Ці десятеро клієнтів, мабуть, заробляли цілу купу грошей.

– Можливо, – сказав Вествуд. – «Глибинна Мережа» могла у п’ять сотень разів перевищувати розміри поверхневої. Гадаю, лише невелика частина її обсягу приносить прибуток, але, мабуть, лише невеликій частині це потрібно в такому великому всесвіті. Я маю на увазі, щоб заробити якісь статки в цілому.

Ченґ запитала:

– То уряд створив пошукову систему, яка може бачити «Глибинну Мережу»?

Вествуд відповів:

– Ні.

– Ось чому й телефонував Мак-Кенн.

– Тоді він намагався поставити мені неправильне запитання. Чи правильне запитання, але неправильним способом. Я відключаюся, якщо співрозмовник запитує мене про уряд. Це наче тест із лакмусовим папірцем на присутність здорового глузду. Що я маю на увазі? Хто, на вашу думку, створює пошукові системи? Розробник програмного забезпечення – ось хто. Комп’ютерні програмісти. Для втілення складного проекту знадобляться найкращі програмісти, а найкращі програмісти у наш час, як знамениті рокери. У них є агенти та менеджери. Вони отримують за роботу шалені гроші. Уряд не може собі дозволити мати з ними справу. Альтернативою є новачки в цьому ділі. Вони наче ті самі рок-зірки, проте в їхньому голодному минулому. Але уряд і їх не наймає. Це не вписується в жодні їхні плани. Ці юнаки є досить дивакуватими.

– Яке ж питання було б тоді правильним, та ще й поставленим правильним способом?

– Йому потрібно було шукати в Силіконовій Долині, а не в уряді.

– А в Силіконовій Долині комусь удалося створити пошукову систему, яка може бачити «Глибинну Мережу»?

Вествуд відповів:

– Ні.

– А от Мак-Кенн побачив якийсь натяк на це у вашій статті.

– Я запитав його, що могло б стимулювати до її створення якусь із великих компаній, скажімо, «Ґуґл». Що не так легко одразу зрозуміти. Така система могла б покращити контроль за виконанням законів, проте грошей вона б їм не принесла. За визначенням. Якби користувачі «Глибинної Мережі» захотіли б її розрекламувати та просунути, вони б просто вийшли в поверхневу Мережу і одразу ж отримали би бажане. Але суть саме і полягає в тому, що вони категорично цього не хочуть. Вони категорично заперечують те, що є користувачами цієї Мережі. І вони завжди це робитимуть. Краща пошукова система лише зробить їхні переконання сильнішими. Ось і все. Це призведе лише до боротьби двох систем, яка ніколи не принесе прибутку. Кому б спало на думку таке робити?

– Мак-Кенн телефонував вам дев’ятнадцять разів. Натяк мав бути досить конкретним.

– Я сказав, що це міг зробити хтось інший. А він міг вирішити, що я мав на увазі уряд. Але це не так. Великі компанії, такі, як «Ґуґл», не завжди були такими. Колись і їхні працівники були дітьми, що весело проводили час у гаражі. Чи в кімнаті гуртожитку. Деяким із них судилося були мільярдерами від самого початку, а деяким ні. Деяким із них просто пощастило зайнятися вирішенням цікавої проблеми, яка через певний час принесла їм мільярди доларів. Це залежить від самої особистості. Від уміння вирішувати, а