Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

408

Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 621–625.

409

Відповідно до біограм 501 вояка УПА, які зібрав Є. Місило, 21 з них служили в дивізії СС «Галичина» 24 — в німецькій поліції, 6 — у вермахті, а 1 — в українських легіонах. З огляду на обмежену природу інформації, доступної Місилові, без сумніву, ці цифри були вищими, див.: Повстанські могили / Місило. — с. 29–218. Спогади українських ветеранів дивізії СС «Галичина», які вступили до УПА, див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 42–43, 122; див. також: Дмитрик Іван. У лісах Лемківщини. Спомини вояка УПА. — Мюнхен: Сучасність, 1977. — с. 115.

410

Українська повстанська армія територіально ділилась на чотири Генеральні Воєнні Округи (ГВО): УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння), УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) та УПА-Схід (північ Житомирської і Київської та частина Чернігівської областей). Кожна поділялась на Воєнні Округи (ВО), а Воєннні Округи — на Тактичні Відтинки. Тактичною військовою одиницею УПА був курінь (батальйон), до якого входило три або чотири сотні з технічними частинами. Сотня, що нараховувала 130–200 вояків, складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулуметної, а чота — з трьох роїв. Вищими оперативними одиницями були бригади (фактично курені), загони (полки) та групи чи з'єднані групи (дивізії). — Прим. перекладачів.

411

Повстанські могили / Місило. — с. 85–86, 65–69, 180–181.

412

На території Південно-Східної Польщі діяли школи УПА для новобранців та офіцерів, де їм пояснювали, що становище, в якому вони опинились, є складовою ширшої національної боротьби. Див.: Szczesniak, Szota. Droga do nikad. — s. 153–154. Документи з книги Євгена Місила «Повстанські могили» де можна знайти таку інформацію, наводять приклад подібного вишколу місцевих новобранців.

413

Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 54–59.

414

Наказ крайового командира УПА-Захід Василя Сидора // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, 3833/2/3; цит. за: Motyka Grzegorz. Ukrainskie «powstanie» // Karta, 24 (1999). — s. 65.

415

Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 1. — s. 64–66; Депортації / Сливка. — т. 1. — с. 471–473; Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 125–128, 156–159.

416

Про спалення сіл див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 165–168; II/1771, AWKW. Про сутички з армією див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 84–87, 110–114, 170–174; Szczesniak, Szota. Droga do nikad. — s. 226–227; i Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 296ff. Про чиновників, відповідальних за репатріації, див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 140.

417

Були навіть спроби співпраці проти радянських сил. Див.: Motyka Grzegorz, Wnuk Rafal. Pany i rezuny: wspolpraca AK-WiN i UPA 1945–1947. — Warszawa: Volumen, 1997. — s. 76–193. Спогади вояків УПА про співпрацю з АК див.: 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 144, 236; Повстанські могили / Місило. — с. 213–214; польські звіти див. у: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 733, 911.

418

Про зустріч див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 1. — s. 147–154. Схожі звернення див. у: Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 523–526.

419

Grabski Stanislaw. Panstwo narodowe. — Lwow: Igla, 1929. Про різницю між «національною державою» та «державою націй» див. с. 164.

420

Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 174–175.

421

Akcja «Wisla» / Misilo Eugeniusz (oprac.). — Warszawa: Archiwum Ukrainskie, 1993. — s. 15. Підгорний був одним із трійки, що в 1964 р. скинула Хрущова.

422

Спосіб дії (лат.).

423

Про цей випадок див.: Repartiacja czy deportacja? / Misilo. — t. 2. — s. 24, 31, 39, 43.

424

Ці підрахунки про переселення базуються на статистичних даних, наведених у: Akcja «Wisla» / Misilo. Див. також дослідження про переселених українців Галини Щерби: Депортації населення з польсько-українського пограниччя 40-х років // Польсько-українські студії. — т. 1. — К.: Либідь, 1993. — с. 254. Дані про вбитих українців див. у: Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 364.

425

Волокитина. Советский фактор. — с. 388. Колишній секретар Комінтерну Дмитро Мануїльський написав члену Політбюро Лазареві Кагановичу, що УРСР не повинна більше приймати українців з Польщі, оскільки відповідальний за переселення орган розформовано, а належних умов для подальшої діяльності не було створено. Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 404–405. Цікаво, що Мануїльський брав участь у переговорах у Ризі в 1921 р., опікувався Комуністичною партією Польщі перед її розпуском і добре знався на польських справах, а також вільно володів польською мовою.

426

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 53–54.

427

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 65. Про смерть Свєрчевського див.: Plaskowski adeusz. Ostatnia inspekcja Gen. broni Karola Swierczewskiego // Wojskowy Przeglad Historyczny, 4 (1983). — s. 96–112. Офіційне повідомлення див. у: Polska Zbrojna, 31 березня 1947. — s. 1.

428

Про Західну Україну див.: Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 64–66; Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944–1953 рр. Ред. Сергійчук Володимир. — К.: Дніпро, 1998. — с. 589; Werth Nicolas. L'envers d'une victoire // Le livre noir du communisme / Courtois Stephane (ed.). — Paris: Robert Laffont, 1997. — p. 254, 264.

429

Восточная Европа / Волокитина. — с. 596–597. Ідеться про Владислава Вольського, який на той час був віце-міністром публічної адміністрації у справах переселення, а з 1949 р. — міністром публічної адміністрації.

430

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 82–83, 84–85.

431

Akcja «Wisla» / Misilo. — s. 43.