Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

аспекті, так і щодо класичної культури доби Відродження та унормування рідної мови, а також у політико-релігійному плані, коли створюють відповідні органи контролю та цензури. Історія друкованої книги тісно пов’язана зі створенням державної та церковної цензури. У 1515 р. на Латеранському соборі було визначено, що всі книги мають підлягати контролю церковної влади. Невдовзі наплив протестантської літератури призводить до жорсткого контролю всього, що публікується, з метою захисту ортодоксії. По цілій Європі протягом століття дедалі суворішими стають закони щодо цензури, хоча ця тенденція більше виражена в католицьких країнах. У 1547 р. у місті Лукка друкують перелік заборонених книг, невдовзі цей приклад наслідують Мілан та Венеція аж до складання відомого індексу, виданого Папою Павлом IV у 1559 р. Перше його видання, на додаток до заборони протестантської літератури, містить таких авторів, як Макіавеллі, Еразм Ротердамський, Боккаччо, Данте (у другому, значно пізнішому, заборони було пом’якшено). Утім, не бракує й хитрощів, щоб обминути контроль та цензуру. Письменники вдаються до псевдонімів, печатники ставлять сфальшовані клейма або друкують в інших країнах, а потім випускають книгу в обіг контрабандою. Часом письменник переїздить до країни, де його ідеї не підпадають під цензуру. Згодом здійснюються спроби обминути цензуру в більш витончені способи, приміром, використовуючи форму діалогу, аби поширити підозрілі думки так, щоб безпосередньо їх не могли звинуватити у підтримці цих ідей. Хоча впливові автори або ті, чиї погляди вважають інакодумством, не знаходять таких чужих держав, які би погодились надати притулок, як-от, приміром, Джордано Бруно (1548—1600), котрого в 1600 р. було засуджено до страти римською інквізицією.

Перелік

заборонених

книг

Див. також: Католицька Реформація і Контрреформація, с. 177;

Культура освічених людей і народна культура, с. 255;

Освіта і університети, с. 260;

Повідомлення та газети, с. 269

Повідомлення та газети

Автор Анна Піццаті

У провідних європейських містах у добу Чинквеченто розповсюджуються інформаційні листівки, які називають «повідомлення» (avvisi), «газети» (gazzette) або «звіти» (reporti). Поширюють їх не лише на місцевому рівні, а й на міжнародному, повідомляючи про новини, що трапляються в різних куточках світу. Через те, про які новини пишуть, і у зв’язку з періодичністю, з якою виходять ці листівки, їх вважають зародковими формами періодичних засобів масової інформації.

Зародження

Міжнародний

масштаб

Перші прояви журналістської діяльності виникають в середовищі книготорговців, видавців, типографів, утім, мабуть ще більше вони пов’язані зі світом банкірів та купців, а також із народними масами та придворними, де любов до пліток та новин із перчинкою падає в родючий ґрунт. Часто такі повідомлення додають до дипломатичних депеш, листування між філіями великих комерційних фірм, банків та приватної кореспонденції. Так, завдяки поштовим службам, вони набувають міжнародного масштабу. Періодичність, з якою виходять ці листівки, пов’язана з розкладом поштових кур’єрів, котрі рушають у головних напрямках, темпи поширення також залежать від поштового розкладу.

«Переписувачі»

та «газетярі»

З-поміж численних друкованих та рукописних оголошень, що збереглися до наших днів, надзвичайно відомими є ті, які у другій половині століття щотижня надсилав із Рима агент герцога Урбіно, Франческо Марія делла Ровере, з Рима. Ще одна вагома добірка відомостей, що стосуються торгівлі та фінансів, складається з повідомлень, які пересилали із Венеції банкірові Ульріху Фуггеру в Аугсбург протягом 1554—1564 рр. (обидві добірки зберігаються у фондах Урбіно у Ватиканській бібліо­теці). В обох випадках агенти герцога та банкіра разом із власною кореспонденцією регулярно надсилають повідомлення, або інформаційні бюлетені, які складали не особисто, а придбавали в людей, котрі за фахом займалися тим, що збирали новини про події в місті та за кордоном і стисло переповідали їх. Їх прозвали «переписувачами» (menanti), «новинарями» (novellantі) чи «газетярами» (gazzettieri): вони формували таку собі газету, яку потім продавали, випитуючи в керівників поштових служб (де реєструють прибуття регулярних і надзвичайних кур’єрів) новини з банків, з дворів, від переписувачів з інших міст, з якими вони підтримували зв’язок. Таких фахівців пера передовсім чимало у столицях, у торговельних містах та містах, розташованих на перетині важливих торгових шляхів: Парижі, Ліоні, Антверпені, Брюсселі, Вальядоліді, Мадриді, а в Італії — у Римі, Венеції, Болоньї та Мілані.

Різновиди новин

Новини

та цікавики

Релігійна пропаганда протягом Чинквеченто стимулювала друк книжок і  не тільки — брошур, листівок із саркастичними та провокативними зображеннями, а також коротенькими текстами, які легко читати. Головна мета — спонукати до суспільної дискусії та підштовхнути читачів до певного переконання. Завдяки періодичності, з якою випускають ці брошури, вони уподібнюються до періо­дичних видань. Подібність до цих видань полягає, однак, не лише у періодичності, а й у різновидах новин, які поширюються. Мета повідомлень та газет — забезпечити інформацією щодо аргументів і фактів, які трапились, чи варті уваги, чи просто кумедні; ідеться про події під час воєн, новини про пересування турецького флоту в Середземномор’ї, події в політиці, економіці, фінансах та комерції, нововведення у законодавстві, повідомлення про будь-які проблеми в охороні здоров’я. Там само розповідають про новонароджених, шлюби, смерть важливих осіб, а також про події при дворах інших європейських держав. Чимало переповідають чудес та явищ природи, звітують про показові покарання та злочини, не оминаючи і пліток, уїдливих сатиричних дописів, нападок на відомих політиків та церковників. Всі