Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Обнадійлива вигадка. Вона страх як хотіла, щоб вони були живі. Але їй, мабуть, ніколи не дізнатися, що сталося.

Шаллан перегорнула сторінку і знову почала малювати, що в голову стрельне. Вийшов ескіз жінки, котра стоїть навколішках над тілом, здійнявши молотка та долото, наче збираючись попрацювати над обличчям лежачого — твердого, дерев’яного… можливо, навіть кам’яного?

Дівчина похитала головою й, опустивши олівця, уважно оглянула намальоване. Чому вона зобразила це? Перший малюнок був збагненний: вона хвилювалася за Ялба й решту моряків. Але що повідомляв про її підсвідомість нинішній дивний ескіз?

Шаллан підвела очі й збагнула, що тіні подовшали, а сонце хилилося на спочинок за обрієм. Усміхнувшись побаченому, вона раптом підскочила, зауваживши чиюсь постать — і то менш як за десять кроків від себе.

— Тин! — охнула дівчина, притискаючи до грудей захищену руку. — Прародителю бур! Ти мене налякала.

Жінка обережно рушила крізь листя, що сахалося від неї.

— Гарні малюнки — але я гадаю, що тобі варто проводити більше часу, тренуючись підробляти підписи. В тебе природний хист до такої роботи — а ще, займаючись нею, можна не хвилюватися, що потрапиш у халепу.

— Та я ж тренуюся, — відказала Шаллан. — Але мені треба вправлятися і в малюванні також.

— Ти вкладаєш у малюнки всю себе, еге ж?

— Себе ні, — заперечила художниця, — а інших — так.

Тин широко всміхнулася, підійшовши до каменя, де сиділа Шаллан.

— У тебе завжди напоготові каламбур. Мені це до вподоби, але щойно ми дістанемося на Розколоті рівнини, треба буде познайомити тебе з моїми друзями. Вони швидко зіпсують твоє почуття гумору.

— Звучить не надто принадно.

— Дурниці, — заперечила та, застрибуючи на суху частину найближчого каменя. — Ти зостанешся собою, але жарти твої зробляться бруднішими.

— Як чудово, — відказала дівчина, зашарівшись.

Вона гадала, що її рум’янець насмішить Тин, але жінка натомість замислилася.

— Шаллан, ми таки маємо придумати, як привчити тебе до реалій життя.

— Он як? То до життя треба звикати — наче до отрути, яку можуть підсипати в келих?

— Ні, — мовила Тин, — отруєння — це надто тонко. Життя тобі, «хорошій дівчинці», зацідить по обличчю і залишить тебе обливатися сльозами й гадати, наче тобі ще пощастило: адже ти жива.

— Ти, певне, гадаєш, наче досі я безвилазно прохолоджувалася в інституті шляхетних панянок, — заперечила дівчина.

— Не маю сумніву, що ти маєш себе за бувалу в бувальцях, — повела далі її співрозмовниця. — Але, Шаллан: так думає кожен. Ти мені справді дуже до вподоби. Я бачу в тобі величезний потенціал. Але ти готуєшся до… тобі доведеться йти на дуже важкі речі, які терзають душу, роздираючи її на шматки. Ти потраплятимеш у зовсім незнайомі ситуації.

— Ти мене заледве знаєш, — кинула Шаллан. — Звідки така певність, що я ніколи не робила нічого подібного?

— Бо ти не зломлена, — сказала Тин із відстороненим виразом на обличчі.

— А може, я прикидаюся…

— Дитино, — промовила жінка, — ти малюєш портрети злочинців, щоб перетворити їх на героїв, танцюєш довкола природного квітника з етюдником у руках і паленієш від самого лише натяку на непристойність. Хай скільки лиха ти, на свою думку, звідала — кріпися. Бо буде гірше, і я, щиро кажучи, не знаю, чи стане в тебе сили витримати.

— Навіщо ти мені це кажеш? — запитала Шаллан.

— Бо трішки більше ніж за день наш караван прибуде на Розколоті рівнини. І це твій останній шанс відступитися.

— Я…

Як їй бути з Тин, коли вони опиняться на місці? Зізнатися, що підіграла їй лише для того, щоб повчитися в неї? «Вона має зв’язки, — подумала Шаллан. — І знає у військових таборах людей, які можуть стати у великій пригоді».

«То мені продовжувати свої виверти?» Шаллан прагнула вчинити саме так, хоча частина її єства розуміла, що все впиралося в симпатію до Тин: дівчина не хотіла, щоб та мала причину припинити навчання.

— Я не передумала, — мимоволі промовила вона, — і повна рішучості реалізувати свій план.

Брехня.

Зітхнувши, Тин кивнула.

— Гаразд. Ти готова розповісти мені, що це за грандіозна афера?

— Йдеться про Далінара Холіна, — пояснила Шаллан. — Його син заручений з однією дамою з Я-Кеведу…

Тин звела брову.

— А це цікаво. І що, та жінка не з’явиться?

— Не тоді, коли він очікує, — відказала Шаллан.

— А ти схожа на неї?

— Можна й так сказати.

Тин усміхнулася.

— Нічого собі. Я гадала, наче йдеться про шантаж — що дуже непросто — але таку аферу в тебе, може, й вийде провернути. Я вражена. Звучить зухвало, але здійсненно.

— Дякую.

— То який у тебе план? — поцікавилася Тин.

— Ну, я відрекомендуюся Холінові, видам себе за його майбутню невістку й не відмовлюся від запрошення зупинитися в його домі.

— Нікуди не годиться.

— Ні?

Тин різко похитала головою.

— Ти забагато чим завдячуватимеш Холінові. Здаватимешся нужденною, й це підриватиме повагу до тебе. Ти затіяла аферу, яку називають «гарненьке личко», — спробу позбавити багатія його сфер. У такій справі надзвичайно важливо правильно подати себе, справити враження. Тобі треба поселитися десь на заїжджому дворі в геть іншому військовому таборі й триматися так, наче ти цілковито самодостатня. Напускай туману, зберігай ауру загадковості. Та гляди не стань для сина занадто легкою здобиччю. До речі, про якого з них ідеться — старшого чи молодшого?

— Про Адоліна, — уточнила Шаллан.

— Гм… Навіть не знаю, на ліпше це чи на гірше. Адолін має репутацію ловеласа, тож я розумію, чому батько хоче його оженити. Але втримати інтерес такого, як він, буде нелегко.

— Справді? — перепитала Шаллан, відчуваючи сплеск щирого занепокоєння.

— Еге. Він ледь не дюжину разів бував замало не заручений — хоча, гадаю, до заручин справа теж доходила. Як добре, що ти зустріла мене. Мені буде потрібен час, щоб виробити правильний підхід, але приймати Холінову гостинність не варто. Ти зацікавиш Адоліна тільки в тому разі, якщо станеш у якомусь сенсі недосяжною.

— Складно бути недосяжною, коли з тобою підписано каузаль.

— Але це все одно важливо, — відказала Тин, по-менторськи здійнявши пальця. — Ти затіяла любовну аферу. Вони хитромудрі, але відносно безпечні. Ми з усім розберемося.

Шаллан кивнула, але її внутрішнє занепокоєння зросло. Що буде із заручинами? Без Ясни домагатися їх стало нíкому. Наставниця хотіла прив’язати підопічну до своєї родини — певне, через її потенціал Приборкувачки сплесків. Але потенційна наречена сумнівалася, що й решта Дому Холін буде так само повна рішучості поріднитися з безвісною веденкою.

Тин підвелася, і Шаллан притлумила тривогу. Якщо заручини закінчаться пшиком — значить, так тому й бути. Вона мала куди важливіші клопоти — Урітіру й Спустошувачів. Але водночас доведеться поміркувати, як відкараскатися від Тин: справжньої