Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Стара наблизилася до принишклої Сари та втупилася у її зблідле обличчя своїми синіми очима.

— Ой, лишенько, — вигукнула вона і боляче штовхнула чаклунку загнутим зверху коштуром у груди. Сара голосно зітхнула від несподіванки. Вона вже мала намір обуритися діям старої, але не могла й руху зробити й тільки безпомічно витріщалася на нахабну літню жінку.

— А що ти, дівко, скіко каміння в серці носиш? Аж сама мало на камінь не перетворилася, — вона притисла коштура до грудей переляканої Сари, — не добре з тобою вчинили, ой не добре, — зморшкувате обличчя старої потемніло. Де ж то Памʼять Людська таке дозволить аби мати доньку свою забула? — Сара відчула, наче до неї повертаються давно забуті спогади. Її очі наповнилися сльозами, — жива твоя, Василина, жива. Й не зраджувала тебе, — літня жінка ще раз притисла їй коштура до грудей, — не бреше тобі серце, материнське, йой не бреше, — завше слухай його, а не хлопів своїх. Затямила? Щоб вони тобі там своїми ангельськими крилами по вухах не шурхотіли, себе слухай насамперед, — вона хитро посміхнулася Сарі, забравши коштура з її грудей. Сара тільки й спромоглася, що кивнути похнюплено головою.

Нарешті літня жінка наблизилася до Марі, яка, відступивши, поштиво вклонилася.

— Чужинка! — захоплено вигукнула та. Вона поставила коштура поперед себе та сперлася на нього обома руками пильно вдивляючись в обличчя завмерлої Марі, — стражденний твій нарід, — повільно сказала літня дивачка, — багато горя і жаги помсти в тобі, аж палаєш. Відпусти, бо спопелить та лють тебе. Як Вирлоока. Залиш свій біль Памʼяті Людській, — додала вона. І, грізно піднявши коштура, гримнула тим до сирої землі.

— Вирлоока? — Маруся, поправивши ошатного вінка на голові, запитально подивилася на літню жінку, яка вже ласувала пиріжком, задумливо дивлячись на розриту могилу.

— Угу, — кивнула головою стара, — сина його тут поховали. Злидні замордували, а наречена його віку собі вкоротила, — жінка з сумом поглянула на іншу могилу. Вирлоок геть збожеволів від горя. Почав з лісу виходити, поміж людей вештатися, — вона доїла пиріжка і важко зітхнула, — останнім часом часто бачили його біля руїн замку.

Жінки уважно її слухали.

— От чому тут так важко дихати! — здогадалася Сара.

— То туга та смуток невимовні, — погодилася літня жінка, — лихе, задумав згорьований відлюдник Вирлоок, недобре. Душею невинного втрачені життя не повернеш, мертві душі не оживиш. Тільки ще одну душу віддаси на поталу Марі та Мороку і відчиниш їм шлях до свого серця, а коли вони там оселяться, то роздеруть тебе своєю люттю на шматки зсередини, зроблять рабом своїм, змусять постійно годувати смертями їх гниле єство, — з сумом у голосі промовила вона.

— То що нам робити, мʼем? — розхвилювалася Марі, вже здогадуючись про яку саме душу говорила стара.

— Допоможіть їм, кралі, — вона виразно подивилася на жінок, примруживши свої яскраві очі, — одна тебе шукає, — вона уважно глянула на Сару, а інша тій допомагає, — вона зупинила погляд на Марусі, але він чекає, що саме вона його врятує, бо вона та легенда, яка його полонила своєю жагою до свободи — стара виразно глипнула своїми синіми очима на Марі. Взявши ще одного пиріжка з кошика Марусі, Людська Памʼять промовила, карбуючи кожне слово, — через простір, через час, відгукнися одна з нас! — несподівано знявся вітер і марево розвіялося. Чаклунки роззиралася навколо, але літня жінка безслідно зникла, прихопивши з собою плетеного кошика з начаклованими пиріжками.