Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Слідчому Адамському з кожним словом розповіді його помічниці Тетяни про трьох загадкових жінок у кавʼярні, які вийшли на вулицю і зникли без сліду, хотілося ще дужче запалити цигарку. Він ніяк не міг второпати, чому дивним чином Тетяна намагалася звʼязати зникнення якихось жінок і зі зникненням Пола.

— І ми втрапимо у міжнародний скандал і заплямуємо репутацію нашого відділку некомпетентністю! — долинули до нього останні слова полумʼяної промови Тетяни. Вона припускала, що три жінки були співробітницями Інтерполу і вже розшукували американця.

— То що ти пропонуєш? — скрушно зітхнув слідчий, намагаючись знайти, хоча одного льодяника зі смаком грушки, заглядаючи у порожні шухляди.

— Треба знову обшукати замок. Мої друзі, Тарас та Петро, мають старі паперові карти замку. У зруйнованій частині є вхід до підземелля. Він напівзавалений, але вони знають, як зайти з іншого боку, — перевела дух Тетяна. Щоб переконати слідчого, вона, від хвилювання, дуже швидко говорила. Помітивши розсіяну увагу чоловіка, дівчина сягнула у кишеню своєї спідниці й дістала жменю кольорових льодяників. Вона підійшла до письмового столу слідчого і поклала ласощі у порожню цукерницю.

Рука слідчого одразу ж схопила рятівного льодяника. Поклавши цукерку до рота, він на мить заплющив очі.

— В мене немає людей, щоб відправити їх до замку, — зітхнув слідчий і відкрив очі. В його руці зʼявився інший льодяник, — хіба дільничного Дениса з його Бавовною можу попросити, — він задумливо подивився на свою помічницю.

— З Бавовною? — Тетяна з сумʼяттям у голосі перепитала слідчого, — це ж хатній пудель! — Тетяні стало смішно, але водночас їй видалось, що керівник кепкує з неї.

— Не суди про зміст книжки за її обкладинкою, — філософськи відповів слідчий, відправляючи до рота синього льодяника, — пуделі дуже розумна порода, а Бавовна хоча і пенсійного віку, але запевняю тебе, її список звитяжних собачих досягнень тебе здивує. Однаково, то все, що я тобі можу запропонувати — слідчий розвів руками й посміхнувся до дівчини синіми губами. — Немає людей в мене.

 Як тільки за розчарованою Тетяною зачинилися двері, слідчий дістав свого смартфона та зателефонував дільничному Денисові. Коротко ознайомивши його з ситуацією, перед тим як попрощатися з молодим чоловіком, він ще додав, —

— Бачу по її впертих очах, що вона ту думку не облишить, то ти там наглядай за ними, щоб не втрапили у халепу, — у голосі слідчого Адамського зʼявилася турбота, — чи тобі не траплялися якісь дивні туристи у місті? Що означає дивні? Ну, коли одразу видно, що нетутешні? Ні, нікого дивного не бачив? То, добре, вважійте там, — слідчий відʼєднався і замислився, з жалем ковзнувши поглядом по спорожнілій скляній цукерниці.

На вулиці, у затінку біля ратуші навпроти церкви, чорнявий Петро та білявий Тарас чекали на дівчину. Вона, лякаючи зграї сірих голубів, рішучим кроком перетинала площу, розмовляючи з кимось телефоном.

— Привіт, — дівчина весело помахала рукою хлопцям, — давно чекаєте?

— Та трохи є, — невдоволено буркнув Петро.

— То що там? — квапився Тарас вивідати план вечірнього походу до замку на пошуки Пола.

— До нашої групи долучиться дільничний поліцейський Денис і його Бавовна, — виголосила вона і пильно подивилася на друзів, очікуючи їх реакції. Реакція не забарилася — хлопці ошелешено переглянулися і вголос розреготалися,

— Бавовна — мила собаня, але ж в ній пучка духу. Навіщо вона нам? — спитав Петро, відсміявшись.

— Уявляю як Бавовна вестиме нас на пошуки! — не міг зупинитися Тарас, — кінокомедія якась.

— Але вона собака, — образилася Тетяна за Бавовну, — нехай мала та миршава, але ж слід може узяти! — в голосі Тетяни зʼявилася сталева серйозність.

Хлопці знову перезирнулися і, ховаючи глум в очах, — ствердно кивнули.

— Не судіть про зміст книжки за її обкладинкою — повчально сказала слідча Тетяна, — уважно поглянувши на принишклих друзів.